Починаючи з середини липня 2026 року Президент Зеленський знаходиться у безперервному вирі проблем і скандалів. Почалося із проблеми з відсуненням Михайла Федорова з посади міністра оборони. І тільки, як здавалося, вдалося вирішити цю проблему (через призначення нового міністра оборони), як почалася спецоперація НАБУ «Форест Гамп», виникнув новий корупційний скандал, який зачепив Офіс Президента України і опосередковано самого Володимира Зеленського. Не встигли вгамуватися пристрасті навколо цієї теми, як вибухнув конфлікт зі стріляниною між бійцями СБУ і ГУР Міноборони України. А вслід за цією ситуацією НАБУ оприлюднило матеріали нового свого розслідування – «Карфаген», цього разу по керівних особах Офісу Генерального прокурора України. Причому потенційно під ударом може опинитися і сам Генпрокурор України Руслан Кравченко.
Нібито Президент Зеленський мав би вже звикнути до таких проблем. Починаючи з липня минулого року (перший «картонковий майдан») і, особливо, після «Міндічгейту» в листопаді 2025 року і відставки Андрія Єрмака, Володимир Зеленський пережив цілу низку таких криз, навчився адаптуватися до таких ситуацій, напрацював певну антикризову методику. І попри суттєві репутаційні втрати, ці ситуативні кризи не призвели до обвалу його підтримки і політичного впливу.
Але зараз ситуація для Президента України виглядає набагато більш проблемною. Мало того, що майже вісім тижнів продовжується лихоманка різноманітних політичних проблем для нього. Однак ще більш серйозним викликом стало те, що тенденція кризових ситуацій зачепила силові структури, на які спирається Володимир Зеленський. І це не просто вже звичні проблеми або скандали, це прояви глибоких інституційних криз в тих структурах, які є принципово важливими і для самого Президента, і для країни в умовах повномасштабної війни.
СБУ і Генпрокуратура і раніше були «державами» в державі, потужними і автономними організаційними структурами з власними корпоративними правилами, навіть з власною відомчо-корпоративною ідентичністю. Такою ж «державою» в державі під час повномасштабної війни з Росією, і під керівництвом Кирила Буданова стала і воєнна розвідка (ГУР МО України). І схоже, що ступінь їх інституційної автономності навіть посилилася. А Президент Зеленський, який і раніше не контролював їх достатньою мірою, стикнувся з тим, що представники цих спецслужб можуть діяти в своїх інтересах і вступати у відвертий конфлікт між собою. Володимир Зеленський намагався відновити контроль над спецслужбами через зміну їх керівників. Але з’ясувалося, що надійного контролю це не забезпечило. Більше того, Президент Зеленський мабуть хотів використати в своїх інтересах особистісне і політичне протистояння Кирила Буданова (колишнього керівника ГУР) і Олександра Поклада (нинішнього очільника СБУ в статусі «тимчасово виконуючого обов’язки»). Проте саме їх протистояння можливо стало каталізатором конфлікту між бійцями СБУ і ГУР. І цей конфлікт повною мірою не подолано.
Ще більш серйозна проблема для Володимира Зеленського виникає зараз з Офісом Генпрокурора. Розслідування НАБУ викрило злочинну організацію на чолі з високопосадовцем Офісу Генерального прокурора, яка, за версією слідства, займалася «кришуванням» мережі шахрайських кол-центрів, а також легалізацією отриманих коштів. Представник правоохоронної системи, яка повинна була переслідувати кол-центри, фактично забезпечував їхній захист. І це дуже серйозний удар по позиціям Генпрокуратури. Але проблема може стати набагато більшою, якщо фігурантом цієї справи стане сам Генеральний прокурор України Руслан Кравченко, який фігурує в матеріалах розслідування. Якщо це станеться, то виникне пряма ознака інституційної кризи Офісу Генпрокурора і політичної кризи навколо цієї інституції.
При цьому треба розуміти, що проблеми СБУ і Генпрокуратури, які ведуть до їх інституційного і політичного послаблення, послаблюють і Президента України, який явно покладається на СБУ і Офіс Генпрокурора в стримуванні розслідувань НАБУ щодо представників найближчого оточення керівника держави.
Ланцюгова реакція внутрішньополітичних конфліктів і скандалів, яка триває з середини липня, безумовно матиме політичні наслідки.
По-перше, йдеться про суттєве інституційне послаблення Президента Зеленського. Його монопольний вплив на українську владу стає все більш хитким. Чим далі, тим все менше буде можливостей у Президента України вирішувати внутрішньополітичні проблеми в командно-адміністративному стилі.
По-друге, все це неминуче відбивається на іміджі і репутації Володимира Зеленського. Проявилися і певні рейтингові втрати, особливо після звільнення Михайла Федорова з посади міністра. Але головна проблема для Президента Зеленського на перспективу – накопичення токсичного політичного матеріалу навколо його команди, що врешті решт неминуче зіграє і проти нього. Це лише питання часу і обставин.
Що цікаво, вир політичних проблем і скандалів вдарив не лише по Володимиру Зеленському, а й по інших політичних лідерах, які розглядаються як потенційні фаворити майбутніх президентських виборів.
Найбільше негативних наслідків виникло для Кирила Буданова. У нього і рейтинги впали, але головна проблема – розслідування НАБУ під кодовою назвою «Форест Гамп», в якому фігурує, поки лише опосередковано, і очільник Офісу Президента України. З точки зору політичної перспективи він ризикує втратити потенційний статус самостійного політичного лідера, оскільки став частиною (в певному сенсі і політичним «заручником») команди Володимира Зеленського.
Дісталося і Михайлу Федорову. В ставленні до нього відчутно проявився феномен емоційних гойдалок. В другій половині липня, після звільнення з посади міністра оборони, відбувся шалений сплеск уваги і поваги до Михайла Федорова, стрибок його рейтингів. А наприкінці серпня він відчув холодний душ критики за непродумані заяви і дії, зокрема за заклик до дискусії про вибори під час війни. Політична нетерплячка екс-міністра оборони регулярно провокує помилки в його активності. Проявилася ще одна проблема – опозиційно налаштовані політики і громадяни не сприймають Михайла Федорова як справжнього опозиціонера, для них він залишається вихідцем з команди Зеленського.
Єдиний представник групи фаворитів умовних президентських перегонів, якого не торкнулися політичні конфлікти і скандали останнього часу, – це Валерій Залужний. Звісно, це обумовлено тим, що він, внаслідок статусу посла України, не бере участі у внутрішньополітичному житті України, не проявляє такої інформаційної активності як Михайло Федоров. Тим не менш, українці про Валерія Федоровича не забувають. Він залишається лідером за рейтингом довіри. І більшість потенційних виборців сприймають саме його як головну альтернативу Володимиру Зеленському.
Але про Залужного не забувають і його опоненти, перш за все на Банковій. Якщо не має реальних проблем, то треба їх вигадати. То запустили фейк про зустріч зі Столаром, який проходить фігурантом по справі «Форест Гамп», то випустили сатиричне відео «95-го кварталу», спрямоване проти екс-главкома ЗСУ. Це черговий політичний ляп «квартальців», особливо на фоні нинішніх корупційних скандалів. Ще трохи і може з’явитися мем «корупційний квартал» (в прямому і переносному сенсі). Щодо політтехнологічних атак на Залужного, то вони створюють і протилежний ефект – фіксують, кого саме на Банковій сприймають в якості свого головного конкурента.
Насправді, політтехнологам президентської команди зараз треба думати не про атаки на потенційних конкурентів, а про необхідність інформаційно-політичного антикризу. Сюжетні лінії «Форест Гампу» і «Карфагену» ще продовжуються. І можуть з’явитися нові фігуранти нових корупційних скандалів, і нові виклики для Президента Зеленського.
автор – Володимир ФЕСЕНКО, політолог
