Перший день грудня цього року — і от ми проминули позначку в девʼять місяців у цій війні, входимо в десятий… а далі будуть наступні… Хай там як, минулого тижня сталося чимало подій, тож час поділитися новинами.
ПОВІТРЯНА ВІЙНА
Витративши більше 200 балістичних і крилатих ракет, а також «дронів-камікадзе» за кілька попередніх тижнів, в останній тиждень листопада дует путін/суровікін відчутно послабили напади на інфраструктуру України.
Знаю, знаю: 28 листопада очікували масованої ракетної атаки (за припущеннями, росіяни мали випустити до 200 крилатих ракет) — найімовірніше, тому, що аерокосмічна розвідка США та союзників зафіксувала активність на авіабазі «Енгельс» (це головна база для бомбардувальників Ту-95 і Ту-160). Звичайно, такі новини стривожили не тільки Київ, а й інші українські міста: адже попередні удари спричинили масові руйнування, знищили енергосистему принаймні на чверть, а ще половині завдали руйнувань.
Після цього українські енергетики — хоча, певен, багато українців так не думали (а ті, хто ще без електрики, досі так не думають) — взялися вирішувати проблему надзвичайно завзято і майстерно: насправді багато зацікавлених спостерігачів із Заходу дивувалися, як швидко їм вдалося відновити роботу енергосистеми. Так швидко, що ці зацікавлені спостерігачі тут на Заході почали припускати, що українська енергосистема успадкувала свою міць від радянських часів.
Я не дуже знаюся на українській енергосистемі, але не сумніваюся: відновити мережу проводів і пустити по них струм, і то в країні таких масштабів, як Україна — це… ого… була нелегка робота. Якщо чесно, то збіса складна, і мала б забрати купу часу. Та навіть якби система не була пошкоджена, то тільки на те, щоб пустити по ній струм, міг би піти не один день. А руйнування все ще більше ускладнили, тому що росіяни цілилися переважно в трансформатори і розподільчі станції. На їхню думку, це була чудова ідея, адже зруйнувати АЕС або ТЕС значно складніше, для цього потрібні точніші боєприпаси, яких росіянам бракує, до того ж якби російська ракета зруйнувала якусь АЕС, наслідки були б дуже погані (це натяк!). А от вивести з ладу лінії електропередач і трансформаторні станції значно простіше, і шкоди принесе більше, бо деяке обладнання таке громіздке і складне, що на його заміну можуть піти тижні, якщо не місяці.
Втім, українці дивовижно вміло ремонтують свою енергосистему. Мені здається, що їхні успіхи частково можна пояснити тим, що вони вже навчилися (про це писали минулі 2-3 тижні) вимикати вразливі вузли системи, щойно зʼявляється загроза удару — іще до того, як туди щось влучить. Крім того, від часу здобуття Україною незалежності електромережі так змінилися, що росіяни стикаються з численними проблемами, коли намагаються ними користуватися (у недавно захоплених частинах України). Наприклад, їм не вдалося підключити атомну електростанцію в Енергодарі до електромережі рф.
Тепер про інші події повітряної війни. 28 листопада українці заявили про збиття (між 15:00 і 17:00) російських Су-24 і Су-25 у районі між Бахмутом і Лисичанськом. Ці два борти, найімовірніше, підтримували атаки на Білогорівку (ту, що на Сіверському Дінці) і на південь від Бахмута (детальніше — під фото).
29 листопада ВКС рф здійснили близько 50 авіаударів по позиціях ЗСУ тільки під Бахмутом. Українські військово-повітряні сили здійснили 17 авіаударів — переважно по російській артилерії (зверніть увагу, на відео можна побачити пару Су-25 у супроводі МіГ-29).
РУБРИКА: МАЄМО ЩОСЬ РОБИТИ
Звичайно, дехто скаже, що «питання ремонту електромережі легко вирішити, особливо враховуючи те, що ЄС і НАТО (як повідомляють) уже передають близько 120 000, якщо не 130 000 генераторів», зокрема кілька (шість, якщо паʼять мені не зраджує) дуже великих.
Що ж, цей клятий саркаст у мені не може не зауважити про «типовий Захід». Див. рубрику «Ми повинні щось зробити» та політику «Нам є діло лише до наслідків, але не до причин» — це вже просто класика.
Чому так?
Доставка всіх тих генераторів до України — це чудово, і це безперечно потрібно. Немає сумніву, що в короткостроковій перспективі це дуже допоможе. АЛЕ це НЕ УБЕЗПЕЧИТЬ від російських ударів, бо з таким завданням впорається тільки посилене ППО.
Ба більше, шановні платники податків, візьміть до уваги, що хтось таки має заплатити за всі ці генератори, а це своєю чергою також означає, що хтось добре наживається на продажу їх нашим урядам, щоб ті могли пересилати їх в Україну…
РУБРИКА: ВОЮЙ, ЩОБ ЗАРОБИТИ, А НЕ ЩОБ ПЕРЕМОГТИ
Найцікавіше, що оскільки Захід досі «систематично» недозабезпечує Україну системами протиповітряної оборони, то досі не відчувається реальних зусиль щодо захисту всіх отих нових генераторів (не кажучи вже про їхніх користувачів….!), щойно вони опиняться у країні. Рано чи пізно росіяни знайдуть спосіб у щось поцілити, а значить, Заходу доведеться передати ще генераторів (звісно, після того, як політики витратять гроші платників податків на їхнє придбання), так що не одна-дві, а досить багато корпорацій отримають додаткові прибутки. Як завжди.
….по суті, це «боротися за прибуток, а не за перемогу», хіба ні?
Так. Саме так ведуться війни на Заході, шановні, і то з часів війни у В’єтнамі… (як же дивно, що відтоді Захід не здобув жодної військової перемоги, за одним винятком).
АНГЛІЙСЬКИЙ ВАЛЬС
Як це зветься, коли «два кроки вперед — один назад»? Англійський вальс, чи що?
Ну, другий крок уперед — це те, що за участі агентурної розвідки хтось нарешті пояснив відсталим керівникам КВІРу в Тегерані, якими будуть «імовірні» наслідки того, що вони і далі постачатимуть баражуючі боєприпаси [«дрони-камікадзе» — ред.] путіну, не кажучи вже про балістичні ракети. Відповідно, Тегеран мав би припинити відповідні поставки: принаймні нові БПЛА досі не надійшли, як і жодна іранська балістична ракета ще не впала в Україні.
Звучить чудово, правда? Для тих, хто не знає вищого керівництва КВІР — на 10 000%. Усі ж, хто знає їх хоча б трохи, аж ніяк у це не вірять. Принаймні я не можу уявити жодної погрози, яка могла б справити враження на КВІР.
Окрім того, агентурна розвідка повідомляє, що путін без обмежень купує зброю в Китаї, і що так само не приховуючи доставляє її в росію на транспортних літаках Ан-124. Їх упродовж минулого тижня відстежили чимало, вони попрокладали такі собі «повітряні мости» з москви в різні пункти призначення у КНР. Але я не знайшов жодного візуального підтвердження, тому не можу ні підтвердити, ні спростувати ці дані.
Нарешті, і «тим часом»… туман навколо рішення Ріші Сунака щодо допомоги Україні почав розвіюватися. Гелікоптери Sea Kings, які він… е-е… тобто Міністерство оборони надало, це — HU.Mk5: їх було знято з озброєння британських збройних сил кілька років тому. Але гляньте, вони такі нові й блискучі на відео, а навчання 10 українських екіпажів уже триває…
Ага, і мушу виправитися: виявилося, що Хорватія подарувала Україні 14 старих вертольотів Мі-8 і Мі-8МТВ. І жодного з десяти набагато новіших Мі-17 (наданих росією років з десять тому за старі борги москви).
(Щодо хорватських Мі-8: здається український технічний персонал впізнав деякі гелікоптери. Адже хорвати купили їх — таємно — в України, ще у 1994–1995 роках…)
БИТВА В БАГНІ… гм… тобто ЗА ДОНБАС
Десь тиждень тому я вже згадував про це, та й усі ми цими днями бачили фото і відео зі східної України: поле бою давно перетворилося на море грязюки. Всюди мокро, рівень води інколи сягає вище 20 сантиметрів. Відповідно, на Заході всі сподівалися, що наземні бойові дії буде зупинено — аж до весни. Це нагадує мені про ті гаубиці а ля ламборджині: можливо, хтось на Заході й зупинився б, але росіяни — і українці — не зупиняться. Може, настав час кільком людям «звідтам» збагнути, що це серйозна війна, а не просто собі безглузда стрілянина десь у Гіндукуші?..
Можна сказати, що ситуація на лінії фронту від Орлянки до Ковалівки (приблизно: «на захід від Сватового») переважно незмінна. Скажімо, росіяни влаштували кілька невеликих контратак на Новоселівське, але нічого путнього з того не вийшло.
Кремінна… орієнтовно 20–21 листопада українці — а саме 81-ша окрема аеромобільна бригада разом зі 110-тою бригадою ТрО — дісталися околиць Кремінної. Можливо, південних околиць. Згодом надходило чимало повідомлень, мовляв, росіяни «нацькували» на них свою (вже втретє відновлену після важких втрат) 144-ту мотострілецьку дивізію, проте їхні контратаки було одну за одною відбито. Зрештою, вчора повідомляли, що українці увійшли до Червонопопівки і Голикового, що на північний захід від Кремінної. Але навіть якщо так, до Кремінної українці поки не дісталися, і навряд чи тут щось зміниться, доки українські підрозділи й техніка не виборсаються із моря грязюки на схід від Діброви.
Значно серйозніша ситуація далі на південь, в районі Бахмута. Більшу частину листопада українські сили (з півночі на південь: 10-та гірсько-штурмова, 93-тя механізована, 58ма мотопіхотна і 51ша механізована, а ще чимало менших підрозділів) трималися дуже добре. ПВК «ваґнер» починає черговий «зерг-раш» наступ [тобто намагається задавити кількістю — ред.], чергову їхню групу деруть на шмаття, рештки відступають — і так по колу. Не дивно, що з’явилися добре обґрунтовані звіти [https://twitter.com/ragnarbjartur/status/1596424012074295296] про те, що втрати росармії сягають 560 окупантів за день (в середньому 404 особи на день упродовж тижня перед 26листопада) — та ще й до 27 одиниць важкої техніки (танки, броньовики, гаубиці) на день. Нагадаю, що 26 листопада був, скажімо так, дуже вдалий день для ЗСУ під Бахмутом…
Проте орієнтовно 27–28 листопада «5000 музикантів» (тобто бойовиків «вагнера») розпочали наступ на позиції ЗСУ на північному сході, а потім і на півдні від Бахмута. На північному сході вони намагаються вклинитися між Бахмутом і Соледаром. Схоже, вони дісталися місця, де сходяться дороги між містами. Однак іще небезпечнішим був їхній наступ між Опитним і Майорськом. 30-та механізована бригада зазнала сильного удару від ворога, що мав значну кількісну перевагу: Опитне та Андріївка вистояли, проте в Андріївці та Зеленопіллі ЗСУ ледве втрималися (якщо таки втрималися), а з Курдюмівки та Озарянівки їм довелося відступити. Очевидно, що чималий шматок траси Т0513 українці теж втратили.
Відомо, що ЗСУ квапилися з підкріпленням для 62-гої механізованої бригади, кількох менших підрозділів та кількох батарей, оснащених гаубицями М777. Схоже, їм довелося зупинити наступ десь біля річки Наумиха чи розташованого неподалік каналу завширшки 15 метрів, і це був небезпечний момент — кільком підрозділам ЗСУ довелося відступити, щоб не попасти в оточення, а одному з них вдалося врятуватися тільки завдяки ефективній локальній контратаці.
Загалом за минулі кілька днів українці втратили орієнтовно 50 км² земель на південь від Бахмута. Звичайно, декому вже мариться, що Бахмут «під прямою загрозою» і «невдовзі впаде», а «битва повертає на користь росіян»… що ж, як на мене, українці надійно утримують Бахмут. А от ситуація на південь від міста критична. Власне, навіть повʼязані з ПВК «ваґнер» дописувачі соцмереж наголошують: ніт, до захоплення Бахмута їм іще далеко. І дуже пишаються перебігом своєї самовбивчої кампанії.
Не маю сумнівів, що ЗСУ муситимуть доправити ще більше підкріплень до Бахмута. Таке враження, що путін, пріґожин та суровікін дали клятву захопити місто — хай би скільки засуджених із російських тюрем загинуло в процесі. То коли вони так наполягають — чом би не допомогти в тому?
До слова, є й веселі новини: натрапив ув американській пресі на ще одне повідомлення, в якому (цілком шокований) автор жаліється на інтенсивність використання їхніх М777 українцями (так, і в районі Бахмута теж, наразі) — це нібито призводить до ситуації, коли щонайменше третина наданих гаубиць тепер постійно ремонтується, чи то пак переробляється.
Звісно, це все через «недонавченість українських військових», які «весь час надто інтенсивно використовують» їхні М777…
А тепер уявіть: оці «недонавчені» українці… тягають свої американські ніжні гаубиці-ламборджині по багнюці… чи ще гірше: дорогою, на швидкості понад 90 км/год… або ще вистрілюють стільки 155-мм снарядів на день, скільки армія США витрачала в Афганістані за цілий місяць (чи два)… а тоді ще їх постійно збирають-розбирають… Ну чесно: провадити серйозну війну проти ворога, що має десь у девʼять разів більше одиниць артилерії… та й усього іншого… просто страхіття. То справжня трагедія… моєю щокою біжить сльоза від самої лише думки про те, що українці коять із цим блискучим витвором американської хай-тек індустрії. Та як вони сміють?! Очевидно, ці варвари просто не розуміють, що М777 створені для подорожей гладенькими автострадами північної Італії, чи для воєн із повстанцями впродовж 20+ років — і з настрілом 2–4 снарядів на день!..
Авдіївка… росіяни і далі атакують українські передові позиції в районі Красногорівки, що на північ від Авдіївки. Попри те, що їх підтримує численніша артилерія та незважаючи на те, що ВКС рф 28 листопада здійснили більше 30 бойових вильотів, росіяни зазнали суттєвих втрат навіть під час самих спроб перейти в цьому районі трасу Н20. Також солдати росармії знову атакувати Опитне (як завжди, на цій війні просто мусить бути два місця з однаковою назвою щонайменше на двох різних напрямках), а також Піски вздовж М30 у напрямку Первомайського, південніше Авдіївки. Однак підсумковий рахунок свідчить про те, що ЗСУ в цьому районі надалі тримається цілком непогано.
Далі на південь: росіяни ведуть «зерг-раш» атаки на Мар’їнку, однак 79-та десантно-штурмова (за підтримки 1-шої танкової) тримається. За даними агентурної розвідки, росармія та сепаратисти там отримали багатенько підкріплень, проте… ну, ніхто не знає, скільки точно. Тим часом, схоже, що всі, кого я знаю, вже не намагаються розібратися, які російські підрозділи там залучено: путін «накачує окремі ділянки фронту значними масами резервістів», десь так можна оцінити ситуацію.
ПІВДЕНЬ ЗАПОРІЖЖЯ
…я вже місяцями висвітлюю бойові дії у цій частині України і мушу визнати: незвично усвідомлювати, що це де-факто вже «останній сектор» лінії фронту в цьому районі, про який треба згадувати. Немає вже фронтів «Західна…» і «Північна Херсонщина». Нічого вже немає «на захід/північ від Дніпра»…
Хай там як, дві ночі тому — після того, як повідомлялося про численні удари M142 HIMARS по російських складах боєприпасів та постачання у кількох містечках на півдні Запоріжжя — почали ширитися чутки, що росіяни відступають із Михайлівки (покинули місцевий поліцейський відділок та школу, забрали свої прапори та всі блокпости) і Пологів. Тоді з’явилося ще більше чуток, що українці просуваються з району Гуляйпільського загалом у напрямку Пологів (або, що більш імовірно — обходять Пологи).
Але що там насправді відбувається — гадки не маю. Не знайшов переконливих підтверджень будь-яких чуток: майже всі повідомлення про цей район — це «чутки», — і їхню кількість та якість можна наразі порівняти з кількістю багна на південному сході України. Гадаю, нам треба буде вдатися до звичної вправи у таких випадках: сідаємо рівненько і чекаємо новин.
Переклад: Микола Ковальчук, Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук
Джерело тут
