1. Південний Кавказ як майданчик конструювання нової політичної реальності.
Південний Кавказ сьогодні перестає бути периферійним «замороженим» простором і перетворюється на активного суб’єкта глобальної політики. У регіоні конструюється якісно нова політична реальність, де старі правила гри, нав’язані зовнішніми центрами сили, втрачають чинність. Місцеві актори — Азербайджан, Вірменія, Грузія, а також Туреччина — беруть ініціативу у власні руки, будуючи порядок, заснований на балансі національних інтересів, а не на орієнтаціях на позарегіональних глобальних гравців. Це означає перехід від реактивного існування до проактивного творення майбутнього, де військова сила, економіка та дипломатія працюють як єдиний механізм.
2. Повоєнний мир: новий безпековий ландшафт регіону. За базовий сценарій ми беремо завершення бойових дій в Україні та Ірані та розгортання невоєнного протистояння. Нестабільний холодний але мир. Регіон характеризуватиметься дефіцитом безпекових інституцій, але водночас — профіцитом військової сили, а подекуди й відвертою мілітаризацією. Кожна країна регіону перетворюватиметься на «сталевого дикобраза» — занадто колючу ціль для прямого нападу, але водночас надто вразливу для повноцінної довіри. У цих умовах відбувається відхід від регламентацій та міжнародного права як головних регуляторів — на перший план виходять узгодження інтересів та формування нових балансів сили. Війна в Карабасі завершилася не реваншем однієї зі сторін у класичному розумінні, а виходом регіону в нову якість: виваженість гравців, усвідомлення небезпеки «перегнути палку» та небажання пускати глобальних гравців до себе на подвір’я.
3. Унікальні обставини для регіональної інтеграції: усвідомлена співпраця протилежностей. Парадокс постконфліктного Південного Кавказу полягає в тому, що саме війна та спільна травма створили унікальні умови для регіональної інтеграції. Виникає феномен «усвідомленої співпраці протилежностей»: країни, які ще вчора були ворогами, змушені відкласти суперечності, що висіли над ними з глибини століть (етнічні, територіальні, релігійні). Це прагматичний вибір на користь виживання та розвитку: нові логістичні ланцюги, спільні енергетичні проєкти та транскордонні транспортні коридори стають важливішими за історичні образи. Така інтеграція не будується на любові чи довірі — вона будується на усвідомленні взаємної вигоди та неможливості існувати ізольовано.
4. Туреччина та Азербайджан: нова рамкова коаліція регіону. Сьогодні саме Туреччина та Азербайджан задають рамку для всього Південного Кавказу. Їхній стратегічний союз, підкріплений спільними енергетичними проєктами (TANAP, TAP) та військовою співпрацею, створює новий центр тяжіння в регіоні. Роль Європейського Союзу, Росії та Сполучених Штатів суттєво послабилася: Брюссель зайнятий власними проблемами, Москва перебуває в ізоляції та виснажена війною, а Вашингтон демонструє нестабільність зовнішньополітичного курсу. Їхнє місце поступово заповнюють регіональні актори, які здатні запропонувати не просто гасла, а конкретні економічні та безпекові дивіденди.
5. Китай: безпековий партнер, який заходить обережно. Китай отримує власний зиск від нової конфігурації та стає дедалі помітнішим учасником регіональних проєктів. Пекін заходить на Південний Кавказ не як агресивний експансіоніст, а як безпековий партнер — через інвестиції в інфраструктуру, логістику та, обережно, у військово-технічну сферу. Однак Китай поки що не зайняв ті ніші, які раніше тримала Росія: російська військова присутність, розгалужені мережі впливу та інституційна залежність пострадянських країн від Москви залишаються вакантними. Китай діє виважено, уникаючи прямої конфронтації з іншими гравцями, але послідовно розширюючи свою економічну присутність через механізми «Поясу та шляху».
6. Європа та Каспій: інтерес, який не зник. Європа має критичний інтерес на Каспії та навколо нього — і цей інтерес нікуди не подівся, попри війни та кризи. Доступ до каспійських енергоресурсів (азербайджанський газ, потенційно туркменський та казахстанський, велика каспійська нафта) залишається стратегічним пріоритетом для диверсифікації постачання в обхід Росії. Європейські компанії активно працюють над проєктами «зеленого» водню, відновлюваної енергетики в Грузії та Азербайджані, а також над модернізацією транспортних коридорів. Слабкість ЄС як єдиного політичного актора частково компенсується активністю окремих держав-членів (Німеччина, Франція, Італія, країни Балтії), які на двосторонньому рівні намагаються зберегти вплив.
7. Відкриття Центральної Азії через Кавказ: новий шовковий шлях. Сформовано історичні умови для відкриття Центральної Азії через Кавказький перешийок. Після десятиліть російської монополії на транзит, країни Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан) отримали реальну альтернативу — «Середній коридор» (Транскаспійський маршрут). Південний Кавказ стає критичними воротами, що з’єднують багаті ресурсами центральноазійські ринки з Європою в обхід Росії. Це не просто логістика — це геополітичне звільнення цілого регіону від залежності, формування нового економічного поясу, де Тбілісі, Баку та Єреван перетворюються на хаби між Сходом та Заходом.
8. Війна в Ірані як каталізатор: нова логістика через Кавказ. Війна в Ірані (або навколо нього) запустила кардинально нову логістичну реальність. Південний Кавказ раптово опинився на місці єдиного стабільного транзитного мосту, коли традиційний іранський маршрут став надто ризикованим або закритим. Це призвело до різкого зростання стратегічної ваги регіону: вантажопотоки перенаправляються через «Верхній коридор» (Грузія — Азербайджан — Каспій), а країни Кавказу отримують ексклюзивне право диктувати умови транзиту. Війна стала драматичним, але ефективним каталізатором, який прискорив інтеграцію регіону в глобальні ланцюги постачання на десятиліття вперед.
9. Шанс для колібрування балансу інтересів. Нова конфігурація створює унікальний шанс для колібрування балансу інтересів між усіма ключовими гравцями. Південний Кавказ перетворюється на простір, де Туреччина, Китай, Європа, Центральна Азія та локальні актори можуть віднайти формули співіснування без домінування одного центру сили. Це не «багатополярність» у її класичному розумінні — це скоріше «мережева регіональність», де кожен гравець має власну нішу, жоден не здатен нав’язати свою волю іншим, але всі зацікавлені у функціонуванні транспортних та енергетичних артерій.
10. Увага транснаціоналів: гроші прийшли в регіон. У регіон прийшли великі гроші та пильна увага транснаціональних корпорацій. Південний Кавказ перетворюється на майданчик для мегапроєктів. Енергетичні компанії (нафта, газ, зелений водень), транспортні гіганти, логістичні оператори та IT-корпорації (прокладання волоконно-оптичних ліній) розглядають регіон як «незаповідану територію» для інвестицій. Ця увага транснаціоналів створює для місцевих країн історичний шанс: отримати не просто фінансування, а технології, стандарти та інтеграцію у глобальні виробничі мережі.
11. Роль України: не спостерігач, а учасник конструювання повоєнного простору.
Україна не має залишатися осторонь цього процесу — вона повинна долучитися до конструювання нової повоєнної архітектури Південного Кавказу. Стратегічний інтерес України полягає в розбудові альтернативних логістичних маршрутів в обхід Росії та завантаженні українських чорноморських портів через кавказько-каспійський напрямок. Крім того, Україна має унікальний експертний і практичний досвід протидії гібридним загрозам, асиметричної війни, технічні рішення ППО тощо. Налагодження прямих зв’язків «Україна — Грузія — Азербайджан — Центральна Азія» — це не просто геополітичний жест, а життєво необхідний економічний та безпековий імператив. Україна має увійти в цей регіональний клуб як рівноправний партнер, який пропонує свої порти, свої технології, свій досвід виживання у великій війні та своє бачення повоєнного світу.
автор – Віталій КУЛИК, завідувач Лабораторії протидії дезінформації Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, автор курсу “Політична орієнталістика” в КНЕУ
доповідь оголошена під час міжнародного експертного круглого стола «ПОВОЄННА АРХІТЕКТУРА ПІВДЕННОГО КАВКАЗУ: ПОЛІТИКА, БЕЗПЕКА, ЕНЕРГЕТИКА ТА ТРАНСПОРТ». Захід відбудеться в п’ятницю, 24 квітня 2026 з р. Співорганізаторами заходу є Лабораторія протидії дезінформації КНЕУ, проєкт ТransCaspianUA, Центр досліджень проблем громадянського суспільтсва, за підтримки тренінгового центру Resources-Studio.
