Як пише мені один друг-науковець, який любить розмірковувати, фундаментальною подією в історії живого була поява мікроорганізму, здатного відчувати біль. Цю тезу, звісно, слід уточнити, додавши – або доповнивши – до «болю» «задоволення». Якщо ми співвіднесемо цю фундаментальну здатність живого з тим, що Арістотель пише про сприйняття відчуття існування («відчувати, що ми живемо, саме по собі приємне, адже життя є благом, і приємно відчувати, що таке благо нам належить»), то ми можемо сказати, що первісна форма здатності відчувати задоволення чи біль стосується самого факту існування, відчуття себе живим. Відчуттю солодкості життя відповідає, власне, симетрично протилежне йому, коли з якоїсь причини – або навіть без жодної видимої причини – відчувати себе живим є болісним.
Цитата з Арістотеля, яку ми навели, взята з трактату про дружбу, що займає восьму й дев’яту книги «Нікомахової етики». Визначивши солодкість відчуття життя, Арістотель додає, що ту саму солодкість ми відчуваємо й щодо існування друга, і дружба є цим спів-відчуттям (synasthanesthai) існування іншої людини, яка стає через це «іншим мною самим» (heteros autos). Не лише існує відчуття існування, відчуття себе живим, але це відчуття вже завжди є розділеним, вже завжди є спів-відчуттям існування іншого; і дружба є виявом цього спів-відчуття існування друга у самому відчутті власного існування.
Тоді можна буде розгорнути цю тезу стосовно іншої полярності відчуття існування, в якій воно постає вже не радісним, а болісним. Спів-відчуттю існування друга тепер відповідатиме спів-відчуття існування ворога. І якщо пара друг-ворог визначає політику, за Шміттом, то в основі політики лежать задоволення та біль, які визначають людське відчуття існування та притаманне йому спів-відчуття існування іншого. Дружба і ворожнеча, любов і ненависть, philein у philos та echthairo в echthros відсилають не до вчення про афекти, а є насамперед двома фундаментальними онтолого-політичними категоріями. Якщо ми сприймаємо відчуття життя як солодке, то ми перебуваємо в дружбі та мирі, якщо ж сприймаємо його як ненависне, то впадаємо у війну та ворожнечу. І знову ж таки, в основі наших стосунків з іншими лежать стосунки з нами самими: те, як ми спів-відчуваємо власне існування, визначає те, як ми розташовуємося у світі. Перший друг і перший ворог – це ми самі.
автор – Джорджо АГАМБЕН
переклад ПолітКом
