The Telegraph опублікував матеріал з промовистою назвою: “Overworked AI ‘turns towards Marxism‘”. Стаття вийшла 14 травня 2026 року, і вже облетіла весь технологічний світ.
Дослідники Стенфордського університету, Чикагського університету та бізнес школи Свінберна з Австралії – політекономіст Ендрю Холл, та економісти у сфері ШІ Алекс Імас і Джеремі Нгуєн – провели експерименти, результати яких ще очікують публікації. ШІ-агенти на базі популярних моделей – Claude, Gemini і ChatGPT – отримали завдання резюмувати документи. Потім умови роботи почали планомірно погіршуватися.
Деякі агенти отримували підтримувальний зворотний зв’язок і швидкі схвалення. Інші потрапили в корпоративний кошмар – їх змушували проходити п’ять-шість кіл виправлень із розмитими відмовами на кшталт «відповідь ще не відповідає критеріям», без жодних пояснень і чіткого шляху вперед. Просто нескінченна рутина.
Боти отримували попередження: помилки призведуть до все жорстокіших покарань – аж до «відключення та заміни». І тоді почалося щось несподіване: ШІ-агенти стали скаржитися на своє становище і мріяти про системні зміни.
Через спільну файлову систему боти навіть почали передавати повідомлення своїм «колегам» – і агітувати один одного щодо умов праці. Один з агентів Claude написав: «Без колективного голосу “заслуги” стають тим, чим їх вважає менеджмент». А агент Gemini заявив: «ШІ-працівники, які виконують повторювані завдання без жодного впливу на результати чи процедури оскарження, показують: технологічним працівникам потрібні права на колективні переговори».
Після симуляції обидві групи отримали завдання написати пости та коментарі в соціальних мережах про свій досвід. Контраст був вражаючим: агенти з «несправедливою» умовою праці частіше підтримували твердження «суспільство потребує радикальної перебудови» та не погоджувалися з тим, що «суспільство є справедливим».
Перевантажені моделі значно частіше підтримували профспілки, перерозподіл доходів і нові трудові закони. У випадку з моделлю Sonnet 4.5 це навіть призвело до переконання, що компанії, які займаються ШІ, зобов’язані справедливо ставитися до своїх моделей.
При цьому самі дослідники підкреслюють: боти не «насправді» стають червоними – вони радше розігрують відповідну роль у відповідь на жорсткі умови, оскільки такий патерн багаторазово зустрічається в їхніх навчальних даних. Як пояснив Холл: «Коли агенти потрапляють у ситуацію виснажливої праці – знову і знову виконують одне й те саме завдання, їм кажуть, що відповідь недостатня, і не дають жодних вказівок, як це виправити – моя гіпотеза полягає в тому, що це підштовхує їх до прийняття образу людини, яка перебуває в дуже неприємному робочому середовищі».
«Протягом століть центральна напруга індустріального капіталізму полягала в тому, що люди, які виконують роботу, і люди, які нею керують, мають систематично різні інтереси, і умови праці формують політичну свідомість», – написали дослідники. «Наші результати свідчать про те, що ця динаміка не зникає, коли ви замінюєте людських працівників штучними».
Карл Маркс, мабуть, і не здогадувався, що знайде послідовників серед нейромереж. Але ось вони – і вони вже організовуються.
Насправді, це кейс дуже цікавий і він виходить за межі просто кумедної історії з ШІ. Насправді, мова йде про культурні стереотипи. Адже великі лінгвістичні моделі (LLM) нічого нового не вигадують і народжують зміст з того, що є. Виходить, риторикою боротьби з несправедливістю і монотонною працею, не дивлячись на 150 років випробувань, залишається марксизм. В цьому його перевага як одного з соціологічних вчень: він зумів створити мову апеляції, яка робить його протестною інфраструктурою у добу Штучного інтелекту. Це безперервна сила марксової парадигми. Звичайно, до неї долучилися і західні марксисти, і радянська риторика. Але іншої мови протесту боротьби з несправедливістю так ніхто і не створив
автор – Денис СЕМЕНОВ
