(Продовження частини 1…)
Українське сільське господарство
Попри все це, Україна все ще далека від сталої економічної моделі. Завдяки родючим чорноземам вона залишається вагомим гравцем на світових аграрних ринках. Сукупно на ці товари припадала приблизно половина експортної виручки, яка становила 81 млрд доларів США.
Лише за перше півріччя 2025 року Україна експортувала 2,4 млн тонн насіння соняшнику. І донині вона залишається найбільшим у світі експортером насіння соняшнику та соняшникової олії. Вартість експорту продукції цього сектору перевищила 9 млрд доларів США. Основними ринками збуту були Європа, Близький Схід та Азія.
(Джерело: Державна служба статистики України, 2020)
Однак більшість виробництва зосереджена в центральній Україні, а надто — у східній частині країни, де виробничі потужності залишаються вкрай вразливими до російських ударів. Уздовж лінії фронту та на територіях, які раніше перебували під російською окупацією, на фермерів чатують міни й дрони, що загрожують знищенням дорогої техніки — тракторів і комбайнів. Ці загрози ще довго створюватимуть проблеми для обробітку ґрунту, сівби та збирання врожаю. Це особливо важливо з огляду на те, що виробництво соняшнику значною мірою зосереджене саме на сході країни.
Концентрація посівних площ зернових культур. Джерело: Державна служба статистики України, 2020.
Виробництво зернових розподілене дещо рівномірніше. На нього припало 9,42 млрд доларів США, або 23% експортної виручки. Проте, якщо уважніше подивитися на площі оброблюваних земель, стає очевидним, що основний тягар припадає на східні області — Дніпропетровську, Запорізьку та Харківську.
Поки поля їхніх колег на Донбасі перетворюються на мінні поля та спустошені бойовища, всіяні нерозірваними боєприпасами, фермери в інших регіонах України продовжують підтримувати сільське господарство (власна ілюстрація, 2025).
Видобуток ресурсів і гірничодобувна промисловість
Хоча за радянських часів Україна була передусім промисловою потугою, її надра також містять численні корисні копалини, які свого часу використовувалися як козир у переговорах із Дональдом Трампом.
Україна має поклади 25 із 34 видів стратегічної сировини, яку Європейський Союз класифікує як критично важливу. Серед них — графіт (необхідний для виробництва акумуляторів, сталі та паливних елементів), літій (акумулятори й аерокосмічна галузь), титан (оборонна промисловість, авіація та медичні імпланти), берилій (авіація, оборонна промисловість, ядерна енергетика й електроніка), а також уран. Усі ці ресурси мають вирішальне значення для зеленого переходу та стратегічної незалежності, якої Європа прагне досягти в цій сфері.
(Джерело: https://imgbin.com/download/wNuHQgUm)
(Джерело: Міністерство фінансів Австрії)
Але й тут непропорційно велика частка ресурсів розташована на спірних або принаймні вкрай небезпечних територіях. Відповідно, видобуток багатьох корисних копалин різко скоротився.
У деяких випадках, як-от із марганцем, видобуток повністю припинився. Видобуток графіту впав на 92%, титану — на 67%, а залізної руди, сірки та цирконію — приблизно наполовину.
Експортний баланс України
Якщо подивитися на ці карти, не дивно, що негативна динаміка спостерігається і в зовнішньоторговельному балансі України за товарами та послугами. Насправді він знижувався вже тривалий час — як в абсолютному вимірі, так і щодо обсягу економіки.
Із початком війни у 2014 році торгівля з Росією та її Євразійським економічним союзом, які раніше були головними покупцями українських товарів, не обвалилася миттєво, але почала невпинно скорочуватися. Європейці ж додатково ускладнили ситуацію: щоб захистити власний аграрний сектор від надмірної конкуренції, вони почали відгороджуватися від України, яка дедалі більше переорієнтовувалася на ЄС, за допомогою технічних бар’єрів для продовольчих товарів. Європейські ринки не лише не компенсували втрату експорту до Росії — торговельний баланс іще більше погіршився на шкоду Україні.
Безперервне скорочення експорту від початку війни найбільш помітне у виробництві товарів із високою доданою вартістю. Лише за 2024–2025 роки експорт металопродукції та сталі, машин і обладнання, а також хімічної продукції скоротився на 6–17%. Частково це пояснюється тим, що відповідні потужності потрібні для внутрішнього оборонного виробництва, а частково — простоєм багатьох підприємств через загрозу російських авіаударів. Серед таких підприємств — «Криворіжсталь», найбільший металургійний комбінат компанії ArcelorMittal.
Експорт продукції із залізної руди скоротився ще на 17%. Серед аграрних товарів особливо помітним було падіння експорту зернових та олійних культур — на 23% і 30% відповідно. Частково компенсувати ці втрати вдалося лише переробленим харчовим продуктам, м’ясу та молочній продукції. Серед торговельних партнерів саме ЄС закуповує дедалі менше українських товарів: скорочення становило 6,6%, або 1,5 млрд доларів США. З огляду на високу інфляцію цін це означає ще істотніше падіння фізичних обсягів експорту.
Не надто допомагає й те, що ЄС тепер великодушно дозволив збільшити постачання цукру, меду та кукурудзи на свій ринок — щоправда, лише доти, доки жодна окрема країна ЄС не опиниться під «невизначеним тиском», а Україна дотримуватиметься європейських обмежень щодо пестицидів. Серед усіх напрямків експорту найбільше зросли поставки до країн СНД, а отже, і до Євразійського економічного союзу — престижного проєкту Путіна: приріст становив 262 млн доларів США. Менше зростання спостерігалося також у торгівлі з Північною та Південною Америкою й Африкою.
Водночас імпорт зростав: з Азії — на 7,4 млрд доларів США, з ЄС — на 3,8 млрд доларів США. У результаті дефіцит поточного рахунку України у відносинах із рештою світу майже подвоївся лише за рік: збільшився на 16,9 млрд доларів і перевищив 33 млрд доларів США. У відношенні до ВВП це означає зростання з 8,9% до 15,6%.
Грошові перекази з-за кордону
Ситуацію додатково ускладнює те, що грошові перекази від біженців за кордоном більше не враховуються як імпорт.
Українська діаспора давно є одним із головних фінансових ресурсів країни. Грошові перекази протягом тривалого часу відігравали важливу роль в економіці. Двадцять мільйонів українських емігрантів та їхніх нащадків живуть у різних країнах світу й надсилають мільярди доларів США своїм родинам. Оскільки ці кошти передаються між членами сімей та людьми, які довіряють одне одному, вони також значно ефективніші за офіційну міжнародну допомогу: менше грошей розкрадається, а витрачаються вони саме на те, для чого призначені, — освіту, повсякденні потреби та інвестиції.
Такі перекази приносять користь і державі, оскільки забезпечують надходження іноземної валюти в економіку та генерують податкові доходи, зменшуючи навантаження на державний бюджет. У 2021 році вони становили аж 12% економічного виробництва України — утричі більше, ніж прямі іноземні інвестиції, тобто кошти, вкладені іноземними компаніями, наприклад, у будівництво заводів.
Протягом десятиліть головним напрямком трудової міграції була Росія — завдяки вищим зарплатам, спільному історичному минулому та численним родинним зв’язкам. Міграційний коридор між Україною та Росією був одним із найбільших у світі. За даними Організації Об’єднаних Націй, у 2024 році в Росії проживали майже 4 мільйони людей, народжених в Україні, а кількість народжених у Росії, які мешкали в Україні, була лише трохи меншою.
Із 2014 року Польща випередила Росію й стала головним джерелом грошових переказів в Україну: на неї припадало 39% таких надходжень. Далі йшли США, а меншою мірою — Велика Британія, Німеччина та Італія. Водночас сам Національний банк України зазначає, що обсяги переказів із Росії суттєво недооцінюються. Раніше багато сезонних працівників привозили готівку із собою, а після початку війни Центральний банк Росії припинив співпрацю в питанні обміну даними про транзакції.
Навіть після повномасштабного вторгнення, за повідомленнями, у Росії залишалися від двох до трьох мільйонів українців, а ще 1,3 мільйона біженців опинилися там. При цьому провести чітку межу між ними та людьми, примусово депортованими з окупованих територій, практично неможливо. Це аж ніяк не політична заява: багато людей пов’язані з Росією родинними зв’язками, які можуть забезпечити їм дах над головою та певну опору.
Але й тут Україна зазнає втрат. Багато українців за кордоном тепер приймають у себе родичів безпосередньо, замість того щоб надсилати гроші в Україну. Чимало чоловіків, яким заборонено виїжджати з країни, переказують кошти дружинам і дітям за кордон, щоб забезпечити їхнє утримання. У деяких випадках напрямок грошових переказів фактично змінився на протилежний.
Рівень розлучень високий. Один мій знайомий із Харкова розповів, що 50% чоловіків, які відправили свої родини до Європи, тепер розлучені. Після чотирьох років війни їхні діти починають здобувати професійну освіту за кордоном, а інші вже розпочинають там нову кар’єру. Більшість із них не повернеться.
Кінець української економічної моделі
Що довше триває війна, то більше країна втрачає свою економічну модель — якщо припустити, що така модель узагалі існувала від часу заснування незалежної України у 1990 році. Завдяки потужній, зокрема оборонній, промисловості Україна вийшла з радянської епохи в значно гіршому становищі, ніж більшість інших колишніх радянських республік Європи. Вона просто втратила свої основні ринки збуту.
Відтоді країна виживає, переходячи від однієї екстреної позики Міжнародного валютного фонду до наступної. Натомість МВФ вимагає жорсткої політики економії, яка призводить до скорочення державних послуг і соціальних виплат власним громадянам. У довгостроковій перспективі це лише посилює недовіру людей до держави.
Тому майже всі суспільні структури та життєві плани в Україні побудовані на короткостроковому плануванні, яке дає змогу реагувати на постійну невизначеність — інфляцію, раптові коливання цін на сировину, нестабільність або збройні конфлікти. Країна рідко мала змогу самостійно визначати власне майбутнє. Ця невизначеність, своєю чергою, означає, що мало хто готовий інвестувати на тривалу перспективу. Замість того щоб будувати щось в Україні, підприємства й пересічні громадяни дедалі частіше пов’язують своє майбутнє з безпечнішими країнами за кордоном.
Якщо подивитися на карти сільськогосподарських земель, родовищ корисних копалин та наявної промислової бази, стає очевидним, що всі ці сектори занепадають сильніше, ніж будь-коли. Експортні доходи, грошові перекази, промислове й продовольче виробництво, а також сировинні ресурси перебувають у зоні досяжності російської зброї. Водночас країна втрачає працівників, які могли б сплачувати податки та створювати економічну додану вартість. Тому економічна ситуація є похмурою навіть поза межами очевидних прямих руйнувань, спричинених війною.
З огляду на нинішню ситуацію Україна стикається з очевидною проблемою: як відновити економіку незалежно від того, чим завершиться війна. У наступній частині я докладніше розгляну можливості, які, на мою думку, має Україна, попри такі складні вихідні умови.
далі буде
автор – Саймон Ківек (Simon Kiwek)
