Михайло Петрович Драгоманов у своїй політико-соціальній програмі “Вільна спілка” (1884), яку він вважав цілком собі поміркованою та компромісною для різних політичних середовищ, тим не менше, висловлюється дуже чітко:
—————–
1. Під словами “політична свобода” необхідно розуміти:
А) Права людини і громадянина:
и) Право носіння зброї і військових вправ без порушення зовнішнього порядку і безпеки в населених місцях.
До пункту ї) розділу А §1 статті III. Право опору незаконним діям урядовців, проголошене, між іншим, французьким конституційним актом 24 червня 1793 p., було неодноразово визнане англійськими судами. Наприклад, за правління королеви Анни поліцейський (констебль) хотів заарештувати людину поза своєю компетенцією, а отже, незаконно; один перехожий допоміг арештовуваному, і в боротьбі, що розпочалася, констебль був убитий. Дванадцять суддів під головуванням Lord chief justice Гольта вирішили, що “випадок арешту особи незаконною силою достатньо виправдовує співчутливе рішення перехожого поквапитися на допомогу цій особі; кожне порушення свободи підданого є викликом усім підданим короля Англії; кожен має підстави прийняти до серця Акт habeas corpus і т.п.” (Laferriere, 1869).
—————–
Дивовижно, що сьогодні в Україні знаходяться “ліві”, які волають, мовляв, легалізацію короткоствольної зброї “просуває олігархічне лобі”. Тоді як уже Драгоманов все добре розумів: володіння та носіння зброї для самозахисту має бути зараховане до базових прав людини й громадянина. Особливо в наш вік. Особливо в нашій країні.
автор – Валентин Долгочуб
