Хто такі праведники? Що означає бути праведником? Очевидно, що йдеться не про якість суб’єкта, не про атрибут того чи іншого чоловіка чи тієї чи іншої жінки. Справедливість — як писав Беньямін — це стан світу, це вимір буття, а не волі чи наміру. Речі є справедливими, казав Спіноза, коли ти бачиш їх не в певному часі чи в певному місці, а коли ти бачиш їх у Бозі. Саме тому справедливість — це те, чим ти ніколи не можеш володіти, а лише споглядати.
І все ж, коли ти бачиш речі такими, якими вони є в Бозі — буття квіткою цієї квітки, буття усмішкою цієї усмішки, буття невинністю цієї невинності — тоді ти відчуваєш вимогу, від якої не можеш ухилитися. Вимогу, яка нічого не просить і нічого не наказує, але діє в тобі поза межами будь-якої волі чи наміру — так є, і нічого більше зробити не можна.
Я ніколи не забуду слів однієї дівчини, яка була членкинею організації спротиву в країні, окупованій нацистами. Її заарештували і катували, але вона нічого не сказала. Коли її звільнили, товариші хотіли святкувати її як героїню, говорили, що вона змогла витримати катування завдяки силі своїх політичних переконань, вірності справі й подібним дурницям. Але вона лише хитала головою і казала: ні, я зробила це, бо мені так подобалося, з примхи. Вона побачила справедливість, відчула вимогу, яка перевершувала її з усіх боків, але жодної миті не подумала, що вона є праведником, що справедливість може їй належати. Якби вона лише вірила в «праву справу», але не побачила справедливості, вона б не витримала катувань, вона б заговорила.
Саме тому, згідно з єврейською традицією, праведники — цадики — приховані у світі, приховані передусім від самих себе. І саме тому є щось парадоксальне в бажанні нагороджувати праведників, ніби це інша сторона тієї справедливості, яка полягає в покаранні винних. Як покарання ніколи не походить від справедливості, а лише від права, так само й нагорода та визнання не належать до справедливості. Праведник, якого визнали й нагородили, цадик, що перестав бути прихованим, більше не є праведником.
Таємницю права, тобто таємницю вини й покарання, не слід змішувати з таємницею справедливості. Тому, можливо, добре, що винні покарані, але зовсім не очевидно, що праведники повинні бути винагороджені. Вони ходять світом невизнані до кінця часів, і лише таким чином, як каже легенда, вони рятують світ.
автор – Джорджо АГАМБЕН
переклад ПолітКом
3 липня 2026
