Афганістан намагається позиціонувати себе не лише як джерело ризиків, але і як потенційний сполучний простір між Центральною та Південною Азією. Афганське експертне середовище дедалі частіше намагається описувати місце країни в регіональній архітектурі не крізь призму війни, міжнародної ізоляції чи ідеологічного протистояння, а через питання транзиту, безпеки, економічної взаємопов’язаності та прагматичної взаємодії з сусідами. Саме такий підхід простежується в матеріалі афганського експерта д-ра Бісмілли Манґаля, присвяченому відносинам Ісламського Емірату з регіональними та світовими гравцями, а також перспективам ініціативи «Шовкова сімка плюс» (Silk Seven Plus, S7+).
Афганістан поступово перестає сприйматися виключно як простір конфліктів або об’єкт зовнішнього тиску. Натомість країна дедалі активніше розглядається як потенційний елемент регіональної архітектури безпеки, логістики та економічної взаємодії.
У цій логіці зовнішня політика Емірату будується на спробі зберегти баланс між різними центрами сили й водночас уникнути надмірної залежності від будь-якого одного гравця. Відносини з державами регіону та світовими державами визначаються передусім прагматичними інтересами: питаннями безпеки, транзиту, економіки та політичної стійкості.
Особливе місце в зовнішній політиці Афганістану посідає Центральна Азія. Казахстан, Узбекистан і Туркменістан розглядають Афганістан передусім крізь призму торгівлі, енергетики та транспортної взаємопов’язаності. Ці держави зацікавлені в розвитку залізничних проєктів, транзитних маршрутів і розширенні економічних контактів з Кабулом.
Таджикистан при цьому зберігає більш обережний підхід, що пов’язано з питаннями безпеки та етнополітичної чутливості. Тим не менш, навіть у цьому випадку взаємодія поступово зміщується від політики дистанціювання до моделі практичних контактів.
Важливим індикатором цієї тенденції є перша консультативна зустріч у форматі «Афганістан + країни Центральної Азії», що відбулася 5 квітня з ініціативи афганської сторони.
Міністр закордонних справ Амір Хан Муттакі заявив, що метою зустрічі було обговорення регіональних процесів, зміцнення дипломатичної координації та розвиток економічного, торговельного й транзитного співробітництва. У Кабулі подібні формати розглядаються як підтвердження зростаючого інтересу регіону до практичної взаємодії з Афганістаном.
На цьому тлі особливого значення набуває тема транспортної та економічної пов’язаності. Саме в цій логіці розглядається ініціатива «Шовкова сімка плюс» (S7+) — формат, що формується та орієнтований на розвиток торговельних і транзитних маршрутів між Центральною та Південною Азією.
Як видається, S7+ відрізняється від традиційних регіональних форматів більш гнучким і мережевим характером. Це не жорстка інституційна структура, а платформа, орієнтована на практичні проєкти у сфері логістики, торгівлі, інфраструктури та спрощення транскордонних процедур.
Для Центральної Азії подібна модель становить інтерес передусім як спроба диверсифікації транспортних маршрутів і зменшення залежності від обмеженої кількості зовнішніх коридорів. В афганському сприйнятті регіон поступово рухається від виключно логіки безпеки до змішаної моделі, де дедалі більшу роль відіграють транзит, енергетика та економічна взаємопов’язаність.
У цій конструкції Афганістан намагається позиціонувати себе не лише як джерело ризиків, але і як потенційний сполучний простір між Центральною та Південною Азією. Географічне положення дозволяє Афганістану виконувати функцію транзитного мосту, що з’єднує Центральну Азію з південними морськими напрямками через Пакистан та Іран.
При цьому афганська проблематика вже давно вийшла за межі виключно регіонального порядку денного. США, Китай, Росія, Іран, Пакистан, Індія, Туреччина та країни Перської затоки продовжують розглядати Афганістан крізь призму власних стратегічних інтересів.
США дотримуються політики «обмеженої взаємодії», уникаючи як офіційного визнання Емірату, так і повної ізоляції Афганістану. Китай розглядає країну передусім як елемент майбутньої євразійської взаємопов’язаності та потенційну ділянку інфраструктурних маршрутів. Росія приділяє основну увагу безпеці Центральної Азії та ризикам поширення екстремізму. Іран зосереджений на прикордонній стабільності, водній проблематиці та стримуванні ІДІЛ.
Загалом же відносини Афганістану із зовнішніми гравцями будуються не на основі стійких союзів чи постійної конфронтації, а передусім на прагматичних розрахунках і взаємних інтересах.
У цьому контексті в експертному середовищі дедалі частіше проявляється образ Афганістану як потенційного центру регіональної взаємопов’язаності, через який можуть проходити нові транспортні, енергетичні та економічні зв’язки Євразії.
Автор: д-р Бісмілла Манґаль
Адаптований переклад: Open World Policy Lab, Астана
