Територія Білорусі перетворилася на стратегічний вузол, де взаємодіють інтереси кількох геополітичних центрів впливу. Для України цей напрямок залишається ключовим у стратегічному плануванні. Польща та країни Балтії розглядають його як важливий елемент системи стримування. Для Росії він є інструментом демонстрації та проєкції військової сили на західному стратегічному плацдармі.
Для України використання Росією білоруської території, повітряного простору та інфраструктури становить загрозу національній безпеці. 19 червня президент України В. Зеленський зажадав від Білорусі у семиденний термін демонтувати розташовані в Гомельській та Брестській областях ретранслятори, що використовуються для коригування ударів Росії по території України, а також припинення постачання білоруського палива до РФ.
Представник прикордонної служби України О. Демченко заявив, що при масованій атаці 15 червня російські дрони рухалися вздовж українсько-білоруського кордону, а частина використовувала повітряний простір для ударів по Київській та Житомирській областях. 11 червня OSINT джерела повідомили, що Росія створила або розширила поблизу кордону (Брянська, Орловська, Смоленська області) майданчики для «Шахедів»/«Гераней», позиціоновані під використання білоруського повітряного простору та прикордонних маршрутів, що формує передумови для втягування Білорусі до бойових дій навіть проти волі Мінська.
Українські військові експерти та міжнародні аналітики (зокрема, Інститут вивчення війни, ISW) звертають увагу на посилення загрози логістичним маршрутам на заході та північному заході України з боку Білорусі, зокрема для найважливіших транспортних коридорів України: міжнародної магістралі Київ—Чоп та напрямку Київ—Ковель. Російські війська використовують вишки зв’язку та ретранслятори на прикордонній території Білорусі для коригування та управління БпЛА. Завдяки сигналу з білоруської території оператори можуть дистанційно керувати безпілотниками (такими як «Шахед» або «Молнія») в реальному часі на низьких висотах, що підвищує їхню точність та дозволяє атакувати навіть рухомі цілі.
На цьому тлі кроки України щодо уведення 18 лютого 2026 року персональних санкцій проти О. Лукашенка, сигнали стосовно необхідності вжити заходів з відключення ретрансляторів, визначення 500 цілей на випадок вступу О. Лукашенка у війну демонструють чітку позицію Києва відносно ролі Білорусі у збройній агресії та оцінки дій білоруського очільника.
У нинішній ситуації тиску з боку України О. Лукашенко демонструє неготовність до рішучих воєнних кроків і прямого вступу у війну. Унікальність цієї ситуації полягає в тому, що жодна зі сторін офіційно не прагне відкритого військового конфлікту. Білоруське суспільство та армія не готові до прямого зіткнення з військовою потугою України. Прямий конфлікт може призвести до внутрішнього вибуху в країні та повалення білоруського режиму.
Наразі білоруська сторона, схоже, дотримується інерційного сценарію, уникаючи рішучих кроків щодо дистанціювання від війни та утримуючись як від ініціативних жорстких дій, так і від масштабної відповіді. Остаточне рішення буде залежати від характеру дій України та результатів переговорів із Москвою. Навряд чи можна очікувати, що Кремль схвалить демонтаж обладнання на півдні Білорусі чи надасть додаткові гарантії безпеки та військові ресурси для Мінська.
Водночас глава МЗС РФ С. Лавров заявив, що Росія готова забезпечити безпеку Білорусі у випадку можливих ударів з боку України. За його словами, Москва застосує весь комплекс заходів, передбачених союзними домовленостями між двома країнами [1]. Лавров стверджує, що заява В. Зеленського спрямована на втягнення Білорусі у війну та розширення географії бойових дій, що, на його думку, ускладнює можливість політико-дипломатичного врегулювання конфлікту.
Попри риторичне дистанціювання, білоруська сторона продовжує надавати повітряний простір для прольотів російських дронів. 18 червня О. Лукашенко провів нараду щодо коригування Плану будівництва та розвитку Збройних Сил Республіки Білорусь на 2026–2030 роки. Було визначено кілька пріоритетів розвитку ЗС Білорусі:
• створення нових родів військ (насамперед військ безпілотних систем);
• удосконалення системи підготовки офіцерського складу на всіх рівнях;
• підвищення ефективності протиповітряної оборони та протидії безпілотним літальним апаратам (передусім літакового типу);
• розробка ефективної зброї та засобів радіоелектронної боротьби проти БпЛА;
• розгортання Південного оперативного командування.
Така позиція відображає очікування зростання ризиків безпеки з української сторони на тлі визнання О. Лукашенком стратегічного глухого кута, в якому опинилася Росія в конфлікті з Україною на нинішньому етапі. Вочевидь ультиматум В. Зеленського позбавляє О. Лукашенка звичного простору для маневру, ставлячи його перед жорсткою дилемою між союзницьким обов’язком перед Москвою та національною безпекою країни. У довгостроковій перспективі ця ситуація наочно ілюструє межі суверенітету Білорусі і демонструє, що політика лавірування Мінська стає дедалі вразливішою перед радикалізацією воєнних дій у регіоні.
[1] Гарантії безпеки по-російськи: білоруський контекст// https://bintel.org.ua/analytics/geopolitics/garanti%d1%97-bezpeki/
Марія Гуцало, експерт з політико-безпекових питань, кандидат політичних наук для ПолітКом
