Оглядаю зараз варіанти і думаю, яка різниця між нашими пропозиціями клубних котеджних містечок та сучасними моделями екопоселень.
Ось для порівняння модель здається вінницького проєкту і скандинавського Bærebo.
Звісно кожен обирає життя на свій смак. Але мені важливо зараз не стільки рівень простору чи достатку, як рівень спілкування та соціалізації.
Не знаю, як вам. Я люблю спілкуватись, взаємодіяти з людьми. Це вирішує масу моїх потреб. Тому орієнтація будинків всередину – це про мене. Про спільнотність клубність більше, ніж паралельне каскадне розміщення.
Мені важливо бачити спільний простір в полі зору. Коли там збираються «наші». Коли на кейк-тайми, коли на коло. Коли на вечірні посиденьки.
В клубному швидше за все це буде у когось вдома. Сьогодні приймають, завтра ні.
В екопоселенні для цього є спільний простір, який відкритий завжди. Поряд можуть бути спільні городи, теплички і маса інших площадок живої взаємодії.
Мені особисто доглядати за двома грядками з кимось цікавіше, ніж за власним гектаром самому. Чи косити газон кожен свій собі.
Багато зрозумілої взаємодії та самоорганізації. Без пафосу. Кола довіри та емпатії. Ненасильницька комунація та соціократія, як основа вирішення конфліктів. Зрозуміла культурна карта.
Інша річ — це підхід до обслуговування. У клубному містечку ви делегуєте всі побутові турботи компанії, що обслуговує ваше житло. За зручність платиш: охорона, адміністратори, інфраструктура, обслуга. Але це більше про відокремлене життя на своїй території. В екопоселенні ж самоорганізація грає ключову роль. Мешканці самі відповідають за управління простором. Тут все базується на волонтерських колах і соціократії. Це не тільки знижує фінансові витрати, але й склеює спільноту, робить людей частиною чогось більшого.
Так більше ролей і відповідальності, але ж яка прививка від самотності.
Особливо приваблює те, що екопоселення — це відкриті простори. Це місця не лише для життя, а й для обміну досвідом, волонтерства, навчання. Це жива спільнота, де завжди відбувається щось нове, завжди є нові обличчя. У клубному містечку ж ви за високими парканами, в закритій системі, де кожен за себе. Навіть якщо реалізовані якісь цікаві рішення, про них мало хто дізнається, бо доступ закритий.
Ну і звісно, що мене підкуповує — це можливість проживати концепцію блакитних зон: довголіття через глибоку соціалізацію, спільну працю, свята, активний рух і здоровий спосіб життя. Це все складно втілити в класичних клубних містечках, де простори створені для індивідуалістичного комфорту. Ти можеш мати все, але чи будеш ти дійсно щасливий без справжньої спільноти?
Ось кілька цитат з концептів екопоселень нового формату, які мене захоплюють:
“Більшості людей потрібно зовсім небагато: хороша їжа без пестицидів, жити в здоровому будинку, не руйнувати нашу планету, більше спокою і любові, менше стресу і більше здорового життя, і мати можливість проводити більше часу зі своєю сім’єю і сусідами.»
«Багато забезпечених людей готові вкладати кошти в те, що ми робимо. У глибині душі ми всі «фермери», які хочуть сіяти наші насіння в родючий ґрунт, доглядати за тими рослинами, які з’являються, ділитися і насолоджуватися урожаєм разом з людьми, яких ми любимо і про яких піклуємося.
«Головна місія екопоселень полягає в створенні затишку для спільноти, де різноманіття та динаміка групи збагачуються завдяки зустрічам людей різного віку та життєвого досвіду. Ми об’єднуємося навколо ідеї меншого споживання та більшої участі у житті спільноти, прагнучи змінити планету на краще через колективні дії.”
Круто, коли одразу йдеш на концепт не показовості власного комфорту, достатку та підкреслення особистої індивідуальності, а чогось більш людяного та простого. Без масок. В бік відкритості хоча б невеликій та бульбашці довіри.
Звісно, це мабуть дуже абстрактне порівняння і всю цю спільнотність і душевність можна реалізувати в клубних містечках також. Але це швидше, як тема для роздумів та переосмислення акцентів.
Автор: Максим ЗАЛЕВСЬКИЙ
Джерело тут
