Багато хто вважає можливе повторне обрання Дональда Трампа великою проблемою і для України, яка веде нерівну війну з російською недоімперією, і для Європи, яка у разі отакого обрання може опинитися з росією майже сам на сам.
Так, ображений на всіх і вся Трамп — це серйозна загроза. Але не така, як більшість її уявляє. Це не така дурня, що путін має на нього компромат, і тому президент США буде виконувати його вказівки.
Головна проблема Трампа у тому, що в нього превалює не політичний, а бізнесовий підхід до всього, чим він займається. Цілком природно для мільярдера, але може зіграти дурний жарт з президентом найпотужнішої держави світу.
Справжній політик ставить собі за мету результат, який виглядає не очевидним і складним сьогодні, але виявляється конче необхідним у свій час. І тому витрачені на це ресурси — фінансові, виробничі — не мають принципового значення.
Бізнесмен налаштований на отримання успіху — чим швидше, тим краще. І при мінімумі витрат. Якщо з успіхом не складається, то бізнесмен мінімізує збитки і закриває невигідний проект. І ще він здебільшого покладається на математичній підхід: велика корпорація завжди виграє у конкуренції з маленькою, за виключенням, коли маленька володіє проривним ноу-хау. Але це поодинокі винятки. Зазвичай, велика просто поглинає маленьку.
Трамп переконаний, що конкуренція з Китаєм несе значно більшу загрозу для США, ніж агресія росії у центрі Європи. Умовно кажучи, суперсучасні і дешеві китайські електромобілі більш небезпечні для Сполучених Штатів, ніж застаріли ракети недоімперії, бо поки що вони не долітають до США. І до основних ринків збуту їх продукції. А промисловість Піднебесною ці ринки вже атакує.
І тому нехай з війною проти України розбирається ЄС. А США мають мінімізувати збитки по підтримці України. Треба лише домовитися і нав’язати сторонам більш-менш прийнятні умови поглинання великою росією маленької України.
І зосередитися на стримування Китаю. Не віддавати йому Тайвань, бо там є справжні бізнесові інтереси США. Як, до речі, і в Ізраїлі.
З підтримкою Штатами НАТО майже так само. Бізнесмен Трамп щиро не розуміє, чому США мають вкладатися в обороноздатність цього блоку більше за інших членів (у процентному відношенні, звісно). Це зайві витрати з неочевидним результатом.
Врешті решт, виборців Трампа більш турбують нелегальні мігранти з Мексики, ніж потенційна агресія росії і беларусі проти, наприклад, країн Балтії. От почнеться — тоді і будемо реагувати…
Зрозуміло, що я дещо спрощую ситуацію. В США є впливові інституції та люди, які все розуміють цілком адекватно. Але ж Трамп звик, що останнє слово завжди за ним — як у бізнесових, так і у президентських справах. Особливо це стане помітним, якщо він таки зможе повернутися у Білий Дім.
Тому ходити навколо Трампа навшпиньках не слід. Хоча й зневажати його, як на це скидалося у Давосі з боку української делегації, теж не варто.
Але є і позитив. Не пройшло і двох років агресії росії проти України, як помітна кількість європейських політиків раптово побачила, що війна іде на їх подвір’ї. Що вона цілком може стати насправді їх війною. Бо якщо новітні російські варвари тягнуть стільки «трофеїв» з бідної України, то наскільки ж ласими в цьому сенсі виглядають для них заможні європейські країни.
Тому з’являється хоч і слабенька, але надія, що Європа стане допомагати Україні більш активно і більш ефективно. Вже укладена безпекова угода з Великою Британією та подібна, що готується з Францією, тому певним свідченням.
Але наше домашнє завдання за нас ніхто все одно не виконає. І ось тут — головна проблема України.
Автор: Олександр КОЧЕТКОВ, журналіст
Джерело тут
