Застаріле – це слово, насамперед звернене до аудиторії, яка його ніколи не зможе прийняти. Але саме це й визначає його ранг. Якщо книга, яка адресована лише обраним читачам, нецікава й не переживе аудиторію, для якої призначалася, то ціна твору вимірюється саме тією безрозсудністю, з якою вона звертається до тих, хто не зможе її прийняти. Пророцтво – це ім’я цієї безрозсудності, якій судилося залишитися непочутою і непрочитаною.
Це не означає, що вона розраховує на те, що колись – нехай і в далекому майбутньому – вона буде визнана: твір залишається живим лише доти, доки є читачі, які не можуть його прийняти. Канонізація, яка робить його прийняття обов’язковим, насправді є формою його занепаду par excellence. Лише тією мірою, якою твір зберігає частину неактуальності з плином часу, він може знайти своїх справжніх читачів, тобто тих, хто буде змушений терпіти байдужість чи несприйняття інших.
Отже, мистецтво письма полягає не лише в тому, щоб приховувати чи залишати невисловленими ті істини, про які ми найбільше дбаємо, а насамперед у вмінні вибрати аудиторію, яка не захоче їх сприймати. Зрозуміло, що цей вибір не є результатом розрахунку чи задуму, а лише мовою, яка нічим не поступається дійсності – тобто правилам, які визначають, що можна сказати і як сказати.
Ясне і тверде – чи, як це часто буває, туманне і навіть таке, що затинається – пророче слово в будь-якому випадку є тим словом, ефективність якого якраз і залежить від того, чи залишиться воно непочутим.
Переклад – Олександр ТИМОФЄЄВ
Джерело тут
Ориґінал тут
