Домой Культура Жертви «чорного піару». Ліциній. Максимін Даза

Жертви «чорного піару». Ліциній. Максимін Даза

26

Олександр НИКИФОРЧАК

Це не для нас — всі оті 50 відтінків. Сірого чи бордового не суть…

Для нас все має бути однозначно — біле чи чорне, добро чи зло.

І ще улюблене наше заняття — розвішувати ярлики.

Під музику https://youtu.be/L98UOMbgqVs про це, спробуємо внести ясність (однозначність), хоч, думаю, її тут і не потрібно…

Попереднього блогу В полоні неоднозначності. Галерій висновоком було: як опишуть історичну постать історики — таким його запам’ятає історія. Факти ті ж самі, наслідки діянь теж — а “дуже не добрий чи не дуже добрий” залежить від літописця (вони, значить, сильніші за імператорів, от ким бути треба!).

Це банально звучить, але історія ходить по колу, історичні процеси мають своїх близнюків у наступні епохи. Люди завжди були і залишаться людьми, зі смартфоном вони будуть, чи зі списом. Хочеться, звісно, щоб світом правили високі ідеали, панувала гармонія, всі люди — брати і тому подібне. Звучить красиво, але як виглядає в реалі — нам показали комуністи. Тому, прикро чи ні, але боротьба за владу та багатство — рушій історичного процесу.

А в цій гонитві всі засоби добрі, головне дістати супер-приз. В хід ідуть вбивства, терор, підкуп, зрада друзів. Потім можна буде переодягнутись в білі шати та осяйні доспіхи — після перемоги. І переможці (щоб показати значущість своєї перемоги та свою непересічність) пишуть історію. Точніше роблять замовлення та своє бачення перебігу подій. А історики та літописці пишуть. Така собі піар-компанія, реклама в історичному масштабі.

В нашому “веселому чемпіонаті” боротьби тетрархів переміг Костянтин Великий та став самодержцем. Останніми його суттєвими суперниками були Максимін II Даза(Дайя) та Ліциній.

Є така чудова наука логіка, яка каже: “Найпростіше пояснення найчастіше є правильним”. А в юриспруденції використовується принцип:”Шукай, кому вигідно”. Скористаймось цим.

Переміг кінець кінцем Костянтин, а отже — він найкращий та найталановитіший, його підтримали війська та піддані. Його ж суперники були нездари, обмежені розумово та взагалі — суцільний негатив. Логічно?

Він же зробив християнство державною релігією, яка згодом стала світовою релігією. А, отже, його суперники були жахливими гнобителями християн, влаштовували на них гоніння, страчували.

Я не стверджую, що гонінь не було — це таки історичний факт. Мої блоги — не трактат і не наукова праця, я викладаю свої думки, ділюсь своїм баченням, без претензій на істинність.

Але інформація для роздумів: гоніння на християн були по всій імперії, але в володіннях батька Костянтина Великого — Констанція I Хлора вони мали формальний характер, як говориться “задля годиться” Так справді було чи це “спецзамовлення” літописцям?

Імператор Ліциній з 307 має титул цезаря, а з 308 та до смерті (страчений Костянтином) у 324 — має владу августа. Походив з селян, кар’єру зробив у армії, у війнах та походах. У 313 році одружився з сестрою Костянтина. До 314 (тоді й почалась боротьба сам на сам з Костянтином) року його дії описуються істориками схвально. І, взагалі, характеристики якісь непевні: воєначальник непоганий, але жадібний, самолюбивий, обмежений до наук. Такі будь-кому приписати можна.

Тепер питання: людина з низів суспільства пробилась на вершину влади, значний строк в тих перипетіях була імператором, боротьба за остаточну перемогу тривала 10 років — чи справді її можна вважати бездарною та розумово обмеженою. Чи знову “чорний піар”? Плюс — римляни були бюрократами ще тими по натурі. Документально фіксувалось все — від витрат імператорського уряду до звітів дрібних чиновників у справах. А про Ліцинія — в порівнянні підозріло мало за 17 років володарювання. Ще штришок…

Максимін II Даза (Дайа) розпочинав своє сходження до вершин влади з посади пастуха. Але, маючи дядька августа стрімко злетів вгору. За кілька років він вже військовий трибун, а з 305 — має титул цезаря. Чи такий талановитий був, чи дядько підсобив неабиякій кар‘єрі?

Але цього йому видалось мало. Казка про Золоту рибку актуальна в усі часи. Захотів ще й августом бути. Дядько — август Галерій — думав інакше (знав, мабуть, реальні здібності племінничка). Титул августа отримує його військовий товариш Ліциній, Максимін Даза, для втішення отримує спеціально придуманий титул “сина августа” Мало… І, підбуривши війська, проголошується підвладними легіонами августом. Та щось пішло не так… Чи дійсно зазіхнув на шматок не по зубах. Програє битву супернику — Ліцинію, втікає в одязі раба. Зганяє злість на жерцях, що пророкували йому перемогу — страчує багатьох.

І помирає — теж дивно, за непевних обставин, ніби від хвороби, ніби від яду. Висохши раптово на скелет. Так християнські літописці пишуть, зображаючи його ще й безпробудним пияком, жорстоким та грубим. Йому приписують гоніння на християн, особливо жорстокі — може тому такі характеристики? І головне — він програв. Хіба про невдаху щось добре напишуть?

Отакі от навішано ярлики на імператорах Ліцинію та Максиміні II Дазі, імператорах-невдахах, що програли перегони за владу. А справедливі вони чи ні — варто, мабуть, задуматись. Історію ж пишуть переможці — різновид реклами та чорного піару… Як було в дійсності?..

А поки — традиційно — хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше — на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію

Далі буде!

Не перемикайтесь!

Фото і колаж — Олександр Никифорчак