Главная Культура Все мине: знову скарб та птах Хунгве

Все мине: знову скарб та птах Хунгве

18

Олександр НИКИФОРЧАК

Розповідати про пошуки скарбів давнього царства Зімбабве, розбиратись в перипетіях пригод шукачів скарбів та авантюристів у цих краях, роздумувати про особливості колоніального загарбання земель стародавньої імперії Мономотапи (ще одна назва цього царства) та не згадати про неї — це було б по меншій мірі дивно. Адже прямо чи опосередковано вона мала значний вплив на події в цих краях. А ще, до того ж, що є чи не найголовніше, сформувала уявлення про цю частину Африки у значного прошарку людей.

Для мене ж це ще один справжній скарб, скарб, який завжди зі мною. Ще один спогад з дитинства.

Наразі вкорінилось уявлення, що пригодницька література — то щось дитяче та несерйозне, для дорослих — в кращому випадку заняття для вбиття часу. Може й вірно, я не літературознавець, але в той період, коли була написана ця книга (здогадались, мабуть, що я знову про книгу буду) це було не так. Жанр цей відносився до дорослого чтива, багато з них вважались автобіографічними та документальними. Це відчасти вірно, адже джерелом натхнення для багатьох «пригодників» був власний життєвий дослід. Як от у автора сьогоднішнього «скарбу з дитинства».

Ще одним упередженням, часто невірним, є те, що ми розділяємо життя та твори письменників, але ж вони відбиваються одне в одному. Так ми Генрі Райдера Хаггарда вважаємо лише автором низки авантюрних романів, дещо навіть наївних як на нинішній смак. А чи багато з нас знають про те, що він за свою суспільну діяльність та заслуги був нагороджений титулами лицаря-бакалавра (1912) та лицаря-командора (1919) ордену Британської імперії, його іменем названо місцевість в Канаді? Відзначено не за літературну діяльність як можна подумати, а за провадження сільськогосподарське реформування, саме з цим були пов’язані численні поїздки та командировки в колонії та домініони Великобританії. Враження від них і стали часто основою романів його, письменництво стало наслідком діяльності Хаггарда, а не навпаки, як може здатись.

Попри всю несерйозність, вдавану чи ні, пригодницької літератури, вона таки мала серйозний вплив. Багато читачів вважали за реальність описане там, багато з них і ставало, отримавши стимул та поштовх до дій, тими ж авантюристами, які вирушали на пошуки скарбів. Знайшли вони їх? Здебільшого ні, Сесіл Родс та ще кілька були радше винятком, але саме пошуками своїми вони, навіть не усвідомлюючи цього, давали поштовх до розвитку подальших подій: їм були потрібні харчі та спорядження, а це торгівля, а торгівля — це і нові шляхи та взагалі розвиток інфраструктури. Розповіді шукачів скарбів, правдиві, точніше швидше ні, то новий стимул новим шукачам, а це знову — нові торговці та новий виток.

Може здатись, що роман «Копальні царя Соломона» Генрі Райдера Хаггарда не стосується Зімбабве. Аж ніяк. По-перше, саме під враженням від величних давніх руїн та через вже згадані раніше мною упередження європейців про їх спорудження ким завгодно (давніми римлянами, євреями, царицею Савською…), але не африканцями, Хаггард так назвав книгу, Соломон та цариця Опару згадуються тут. По-друге, сюжет роману зокрема й побудовано на перипетіях боротьби за владу серед завойовників давнього Зімбабве зулусів.

А що ж птах Хунгве? Яку таємницю він ховає? На жаль таємниця залишиться таємницею, думки вчених розділились: або це символ царської влади, або міфічний птах, або ще що. Таємниця чекає розгадки.

Як і багато інших в цьому світі, не менш загадкових. Скарби та загадки віків завше притягують та манять. Як от «заборонене місто». Цікаво? Думаю так, але про це не зараз, зараз же дотримуватимемось традицій: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше — на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.