Главная Культура Все мине. Скарб, який завжди з тобою

Все мине. Скарб, який завжди з тобою

16

Олександр НИКИФОРЧАК

Ми завжди поспішаємо. Завжди перебуваємо в гонитві за чимось. Чи то за банальним багатством та добробутом, чи то за ще чимось, яке на даний момент видається нам найважливішим понад усе. Я не хочу сказати, що жити в показній бідності то дуже добре, чи ставити грандіозні цілі та старатись їх досягти то погано і нескромно, але, погодьтесь, що дуже часто, навіть досягнувши омріяного, почуття задоволення немає, досягнена мрія не радує. Може ми щось упускаємо?

Може так само і з нашою епопеєю пошуку країни золота Опар, африканським Ельдорадо? Люди вже століття його шукають, на ці пошуки втрачено моральних і матеріальних цінностей більше, ніж принесло б, гадаю, саме відкриття місцезнаходження її, чи виправдали б віднайдені багатства втрачене на пошуки.

А от мені робота над даним циклом принесла в чомусь несподівану радість, багатство в певній мірі, але не гроші це чи діаманти, а зустріч з дитинством, відкрило скарб, який завжди зі мною. Спогади. З дитинства. Що ще приємніше.

А подарувала радість відкриття мені монета, яка слугує ілюстрацією нашої сьогоднішньої розмови. Це пенні 1898 року Південно-Африканської республіки, але не тієї, яку ми знаємо, а республіки бурів — нащадків голландських поселенців.

Хоча ця монета не була карбована для безпосереднього грошового обігу в місцях, про які йдеться в блогах про дивне давнє царство Зімбабве, але цікавою особливістю грошових систем того часу є те, що засновані вони були на вартості металу, з якого були виготовлені. Для покупців-продавців були головними не написи на монеті, а її метал і вага. Тому при тому «монетному голоді», що панував на той час на берегах Замбезі, коли головними були пошуки скарбів і впокорення тубільців, а не впорядкування фінансової системи, то цілком могла «бігати» в тих краях.

Але головним для мене є не це, я хотів поділитись з вами цією монетою, бо вона на мою думку самим своїм виглядом відображає характер тих часів. Гляньте на фото, хіба ні? Є і шукач скарбів, і лев-«скарбоохоронець», і фургон — транспорт і пересувне житло.

Та найголовніше все ж не це, а вже моє особисте: кожного разу, як я беру цю монету до рук, мені згадується книга, одна з улюблених книг дитинства — «Викрадачі діамантів» Луї Буссенара. Там чудово описані тогочасні перипетії впокорення білими колонізаторами давнього царства Зімбабве, пошуки скарбів. Саме звідти я й дізнався з чого почалось перетворення давнього славного, хоч вже і занепалого царства на сучасне Зімбабве. З гри дітей бурів скельцями, які виявились алмазами.

Буде перебільшенням сказати, що ця монета потрапляє мені до рук щодня, це буває нечасто, несподівано. Але саме в цьому і вся принадність цих зустрічей, зустрічей зі спогадами, скарбом, який завжди з тобою. Може саме цим скарбом ми ігноруємо в гонитві за скороминущими благами?

Варто подумати, вважаю, тому на цьому час традиції: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше — на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.