Главная Стратегия ВО «Свобода». За чи проти мігрантів?

ВО «Свобода». За чи проти мігрантів?

335

tyagnoЛесь Кириленко

Професійні українці  досить дивні люди. І справа тут не тільки в глибокій філософській ірраціональності націоналізму, яку вони і не заперечують. Якщо просто подивитися  на нагальний порядок денний правих, то  протиріччя та алогічність кидаються в очі. Націоналізм (не тільки український) — це великий парадокс. І питання щодо міграції — одна з найцікавіших частин абсурдного погляду на світ, що називається «націоналізмом».

ВО “Свобода” 26 листопада 2009 заявила про початок всеукраїнської кампанії проти нелегальної міграції. У її рамках відбулися марші з відповідними гаслами у багатьох містах України. Вимоги націоналістів зводилися до розірвання угоди з ЕС про реадмісію, прийняття нового закону про громадянство та посилення охорони східного кордону для унеможливлення потрапляння нелегалів на території України.

“Перша в Україні націоналістична партія” ВО “Свобода”, як організований голос досить радикального націоналізму, виступає проти міграції. В першу чергу нелегальної. І тут не виникає питань: вона формально засуджується законодавством і морально засуджується націоналістами. Націоналісти б’ють на сполох: “За даними Світового банку Україна посідає четверте місце в світі за кількістю прийнятих мігрантів! На наших очах чиниться докорінна зміна етнічної структури населення держави. Це діється на тлі важкої демографічної кризи – мінус 6 мільйонів населення за неповні два десятиліття! Як це ще можна назвати, як не планомірним витісненням корінного народу зі своєї рідної землі?”, — Олег Тягнибок, 16 грудня 2009 року.

Праві традиційно заперечують об’єктивні причини соціальних процесів та замість логіки і аналізу вдаються до конспірології. Вимушена політкоректність партії, що претендує на місце у парламенті, не дозволяє “Свободі” відкрито говорити про, наприклад, змову євреїв, велосипедистів, тамплієрів чи мусульман. Більш відверті у цьому питанні їхні радикальні побратими із голеними потилицями. Вони прямо вважають приїзд африканця результатом змови світового єврейства. Абсурдно, але вони вірять у це.

Те, що Адам Сміт називав “невидимою рукою ринку”, націоналісти називають “змовою”. Проте суть тут одна: якась незалежна від волі кожної окремої людини сила змушує пересуватися світом величезні маси людей, грошей, переносити виробництво із країни в країну. Дехто вважає причиною цього ринкову економіку, дехто злу антиукраїнську волю. Доводити нічого не треба. Чим менше ясних доказів змови, тим вона є кращою. В ідеалі доказом змови має бути… відсутність доказів.

Позаяк праві, зокрема ВО “Свобода”, виступають проти міграції, за збереження народів та їх культур у їхньому сьогоднішньому стані. І тут виникає досить «слизьке» питання. Як ставитися до українських заробітчан за кордоном?

З одного боку, якщо наслідувати логіку націоналістів, то вони зрадники української нації, та природні вороги народів-”хазяїв”, до яких подалися у пошуках кращої долі. Але ж з іншого ясно, що навряд вони свідомо поїхали «загарбувати» Італію та Грецію. На це, вочевидь, знову ж таки є економічні, і в меншій мірі політичні, причини. Та сама “невидима рука ринку”, якщо хочете. Ну, ще можливо наявна таємна змова українців. Просто реалізовувати її у нас виходить гірше ніж у східних та південних колег. У цьому питанні праві постколоніальних країн, таких як Україна, просто обходять «незручні» ідеологічні моменти.

Ультраправі із київською пропискою говорять про наших емігрантів саме як про “зрадників”, але зазначають великий вклад «в культуру» наших «діяшпорян. Більш прагматичні «патріоти» визнають той факт, що українці просто змушені емігрувати, аби прогодувати свої сім’ї і обіцяють, коли прийдуть до влади, створити такі умови, аби нікому не довелося шукати кращої долі деінде. Ющенко це вже казав у далекому 2004му. Ознак змін на краще не видно.

Угода про реадмісію стала об’єктом критики не тільки правий, а й лівих. Націоналісти пророкують навалу нелегалів з Європи, яких буде змушена годувати Україна. Крім того противники міграції вважають, що вигнаці з ЄС принесуть сюди злочинність, хвороби, наркотики. За підписання угоди про реадмісію пообіцяли спрощення візового режиму, але ніяких гарантій не дали. Більш того, угода діє з 1 січня, а ніяких змін щодо процедури отримання шенгенської візи ще не відбулося.

Ліві та ліві ліберали критикують угоду за те, що вона відображає і посилює диспропорційність розвитку країн капіталістичного центру та переферії. Європа, як один з центрів накопичення капіталу, експлуатує країни “третього світу” та дешеву робочу силу з них. А “платити” за «незручності» пропонує напівпереферійній Україні. Крім того, вони вважають, що садовити людей в тюрми за прагнення заробити на шматок хлібу не зовсім доцільно. Це стосується і українців у концтаборах для нелегалів у Европі.

Навали депортованих не видно. Наприклад, у нещодавно відкритому в с. Розсудів Ріпкинського району Чернігівської області пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні “аншлагу” після нового року не спостерігається. На сьогодні близько 110 осіб перебуває на утриманні Пункту. За останній рік їх кількість зменшилась вдвічі через реадмісійні дії – близько сотні осіб було повернуто на батьківщину. Один день перебування мігранта обходиться в 25 грн. Ці гроші у тому числі на оплату праці місцевих жителів, які змушені працювати за мізерну зарплатню (800-900 грн). Для багатьох жителів найближчого селища Любече це єдине джерело заробітку.

Антиіммігрантська кампанія ВО «Свобода», сьогодні про це вже можна сказати з упевненістю, отримала відносно більшу підтримку на півдні та сході України, регіонах у яких “Свобода” традиційно не дуже популярна. Навіть більше, у цих місцевостях діють проросійські праві. Можна припустити, що проти “чурок” змогли об’єднатися прибічники і «Великої України» і «Великої Росії».

З іншого боку схід та південь більш урбанізовані, там відносно краще розвинена промисловість. Відповідно мешканці економічно відсталих західний областей частіше змушені їздити на заробітки за кордон. Навіть існує стереотип про будівельника-гуцула у Москві, няньку чи сільськогосподарського робітника-українця в Італії. Можливо «західники», які в більшій мірі симпатизують Свободі, судячи з набраних ними на виборах голосів, не сприйняли логіку подвійних стандартів. Важко виступати проти міграції, коли у багатьох сімей годувальник — мігрант. Проілюструвати це допоможе наступна елементарна викладка: у таблиці приведені набрані ВО Свободою голоси на парламентських виборах 2007, кількість голосів “за” та орієнтована кількість участників маршів проти міграції у деяких регіонах.

Таблиця 1. Результати ВО Свобода на парламентських виборах 2007 та кількість учасників маршів восени-взимку 2009.
graf13

Для більшої наочності побудуємо діаграми процентів та кількості голосів “за”.
graf2

Рис.1. Діаграма відсотків голосів “за”ВО Свобода на парламентських виборах 2007
graf3

Рис.2. Кількість голосів “за” ВО Свобода на парламентських виборах 2007

Припустимо, що більшість тих, хто взяла участь у маршах — це активісти або прибічники чи симпатизанти ВО Свобода. Логічно, що на виборах вони голосували “за”. Звісно не весь електорат ходить на вуличні акції, але навіть по тій частині, що це робить можна зробити деякі висновки щодо регіональної підтримки кампанії. Поділимо орієнтовану кількість учасників маршів на кількість людей, що підтримало Свободу на виборах в кожній області та побудуємо діаграму. Звісно, точно визначити скільки було «маршувальників» не можна, але навіть при досить великій похибці картина ясна.
graf4

Рис.3. Відносна підтримка кампанії проти міграції по регіонам

Звісно це не є соціологічним дослідженням. Але аналіз даних, що лежать “на поверхні” дає загальне уявлення про ситуацію. Навіть, зробити висновок. Галичани чхати хотіли на «засилля» іноземних мігрантів. Не бачать у цьому проблеми, бо самі часто мігранти.

Певно штатні політтехнологи націоналістів зробили з цього висновки. 26 лютого 2010 у Києві Свобода пікетувала МЗС на захист української робітниці в Італії Наталії Шпачинської. 21 січня італійський суд позбавив її батьківських прав і силою відібрав дворічного сина Володимира Сергієнко, якого направив на примусове лікування. Нібито у дитини фенілкетонурія (неповне засвоєння організмом білка), проте цей діагноз не підтвердили українські та швейцарські фахівці. Без будь-яких експертиз громадянка України Наталя Шпачинська була фактично оголошена працівниками міланських соціальних служб психічно хворою і за рішенням суду позбавлена материнських прав на 24 місяці.

Можливо противників міграції справді розчулила історія про “зрадницю нації” (часто вживаний термін у середовищі вгодованих столичних патріотів) і “загарбницю зі Сходу”, а можливо це просто холодний розрахунок і політиканство. Подивимося далі. У той момент коли ВО «Свобода» почне захищати іноземних мігрантів в Україні… ми зможемо повірити у їхню щирість та послідовність.