Олександр НИКИФОРЧАК
Коли хто похвалиться своєю кар’єрою – хай почитає про римського імператора Діоклетіана. І тоді його придушить комплекс меншовартості. Взагалі, у Давньому Римі, а у період криз особливо, цінувались ділові якості людини, тому прикладів дивовижних злетів чимало. Чи доля так склалась, хоч і в цьому випадку потрібно завоювати авторитет і повагу “виборців”. Було про це, особливо це стосувалось “солдатських” імператорів, коли до влади приходив імператор, “підкинутий” на владну вершину часто завдяки елементарним сію моментним примхам легіонерів, ось пригадаймо трохи.
Музику в студію https://youtu.be/oA4PnGGLkfU та спробуємо розібратись, проведемо такий собі сеанс психоаналізу.
Доля Діоклетіана навіть у тих виняткових умовах кризи, коли державні справи, економіка та саме державне управління можна було схарактеризувати словом “швах”, була винятком. Так, кризові умови вимагали неординарних рішень, “корабель” держави частіше плив, куди хотів, до влади приходили імператори з різних верств різношерстного населення імперії. Були й нащадки знатних родів, були й варвари – що саме по собі вже порушення устоїв. Але всі вони мали спільну рису – вони були вільними людьми. І нащадками вільних.
Дід же Діоклетіана був рабом! І батько теж, колишній раб. Вільновідпущений. Що по суті те саме в соціальному плані. Він просто вже вважався людиною на відміну від раба, що був річчю.
Що таке раб в рабовласницькому суспільстві пояснювати зайве. І про відношення того суспільства до раба теж. І от нащадок рабів стає імператором. Агов, кар’єристи, жаба не задавила?
Про систему управління державою було в Парадокси, принципат та домінат, крім того він розділив імперію на більше ніж 100 провінцій, підпорядкувавши їх тетрархам, послабивши владу намісників і таким чином приглушив сепаратистські тенденції – в деяких провінціях намісники почували себе повновладними хазяями.
Сказати, що Діоклетіан не був честолюбним? Дбав лише за порядок в державі та добробут мешканців імперії? В це можна повірити? Людина без честолюбства не піднялась до вершин влади. З цим пов’язана дуже цікава легенда.
Ще молодому Діоклу (таке його справжнє ім’я) друїдка напророчила, що стане він імператором лише тоді, коли вб’є дикого кабана. Відтоді полювання стало пристрастю його. Але – безрезультатно.
Як ширму для свого володарювання використовував мертвого імператора Нумеріана Неординарність згубна. Антонініани. Фінал, мабуть… його тесть – префект преторія Аррій Апр. Вбивши його, Діоклетіан таки здійснив пророцтво, Апр звучить як “вепр” (лат. aper), тобто він таки вбив дикого кабана. Просто досі полював не там…
Здійснив і військову реформу, Діоклетіан поділив римську армію на дві частини:
– регулярні пересувні війська, які перебували при кожному з чотирьох тетрархів і складалися з піхотинців, але основа – важкоозброєної кавалерії;
– берегові та прикордонні війська, що формувалися шляхом щорічного призову римських громадян. Тут служило і багато варварів. Кількість варварів у складі римської армії стала постійно зростати.
Намісників провінцій було позбавлено військової влади. Керували лише професійні військові. Начальники всіх військових підрозділів підпорядковувалися безпосередньо августам і цезарям.
Військову службу на добровільних засадах теж було ліквідовано. З цим пов’язують та бачать основну причину гонінь (чи не найжорстокіших після Нерона, хоч проходили вони по-різному в різних тетрархіях, іноді й символічно, для збереження формальності) на християн, що почались в 303 році – Великі гоніння. Досі християни цілком мирно співіснували з прибічниками інших культів, жили тим же життям, що й інші. Але через свій пацифізм та миролюбність відмовлялись брати зброю до рук та служити в армії. Це і роздратувало імператора-воїна.
Головним державним культом став культ Юпітера – IOVI (лат.), тому другим ім’ям Діоклетіан мав Іовій. Інший же август, людина дивовижної фізичної сили, обрав культ Геркулеса, його й звуть найчастіше – Максиміан Геркулій.
Головним принципом дотримання балансу та могутності влади за Діоклетіаном (щоб володарі не впадали в маразм та диктатуру) була її спадковість – наслідування її через 20 років цезарями, які в свою чергу ставали верховними, августами, а через 20 років мали вчинити так само – передати наступним. Так, щоправда, вчинив лише він з напарником Максиміном Геркулієм (та й той пізніше “начудив”, згодом про це).
Бучно відсвяткувавши 20-ліття, він подався на пенсію – доживати в палаці на батьківщині в Іллірії, в маєток в Салоні. Знову привід для грандіозного комплексу меншовартості. Тепер для наших “депутатствуючих” та подібних – палац вражав розкошами.
Тут і про капусту вже можна сказати. Теж красива легенда. Коли до нього з пропозицією повернутись до влади (по його зреченню “боротьба павуків у банці” розгорілась не на жарт), він відмовився, мотивуючи тим, що має краще заняття:
“Ви краще гляньте, яку я капусту виростив!” – відповів Діоклетіан.
Красива звісно легенда. Але знову ширма. Та розкішна “пенсія” та зречення влади приховували грандіозний провал, психологічний комплекс тепер вже в самого Діоклетіана. Він важко переживав ту свою поразку. Не військову. Чудовий воїн та адміністратор виявився кепським економістом. Його грошова реформа з тріском провалилась, а становище з фінансовою ситуацією в імперії ще погіршилось.
Але перервемо наш дивний сеанс психоаналізу, про грошову реформу Діоклетіану та провал планової економіки в Давньому Римі – наступного разу.
А зараз, традиційно, запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер – про монети і навколо них та хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде – старатимусь).
Далі буде!
Не перемикайтесь!
Фото і колаж – Олександр Никифорчак
