Домой Политика Понурі націоналісти

Понурі націоналісти

1209
ideanazВолодимир Задирака
«В знаменитому словнику д-ра Джонсона патріотизм визначається как останній прихисток негідника. Ми беремо на себе сміливість назвати цей прихисток першим»
Амброз Бірс, американський письменник
Націоналісти все більше говорять про соціальне. Це новий політичний «тренд». Бритоголовий расист має бути соціально відповідальним та приємним громадянину.
Градус патріотизму влади (із зміною особи у кріслі Президента) впав і тепер в Адміністрації Президента перестали любити патріотів за те що вони такі є, як люблять породистих котів чи собак.  Тепер націоналіст має доводити свою корисність, а не тільки декоративну вартість.
Партії намагаються взаємодіяти із соціальні рухами. Мета — заробити  на протесті політичний капітал та перетворити його на голоси під час виборів. Це складно, насправді, бо люди ні де не тягнуться до партій. У тій же Європі чи США протести цілком зрозуміло діляться за «ідеологічною» ознакою. І відповідні політичні сили співпрацюють із близькими до них масовими рухами. Потрібно вкластися у організацію мітингу, пікету, страйку. Використовувати зв’язки та ресурси для підтримки цікавості до теми, збору інформації, мобілізації прихильників. Тобто брати на себе марудні питання організації та пропаганди.  Акція має відповідати ідеології партії. Якщо прихильники вільної торгівлі  захищають ввізне мито на сільськогосподарську продукцію, то це виглядає винятковим глупством. Американський республіканець, який захищає трудові права бюджетників чи американський демократ на «чаюванні» виглядали б досить дивно.
Ультраправі, що з огидою та презирством ставилися до низового активізму пару років тому, тепер намагаються включитися в соціальні рухи та їх очолити. Аполітичність та безідейність байдужих до націоналізму «овочів» перестало бути приводом для скиглення по блогам чи гнівних заяв на партійних сайтах.  Патріоти тепер хочуть бути ближче до «овочів», яких відтепер модно називати «народом».
Найбільший провал
Бійки між ультраправими та студентськими активістами 28 лютого вже стали приводом для жвавої дискусії між сторонами конфлікту, обвинувальних заяв сторін та закликів до «миру та злагоди» зі боку щирих послідовників мультяшного кота Леопольда. Події 28 лютого минули, але цей конфлікт дає нам можливість проаналізувати стратегію та тактику правих. Від ультра до поміркованих. Ця подія мала передумови та призведе та призводить до політичних наслідків. Короткострокових і довгострокових.
28 лютого група націоналістів без попередження всіх (частина нацдемів у оргкомітеті знала про це, але мовчала, як партизани, бо «хотіли як краще» )організаторів акції проти деградації освіти прийшла на спільне місце збору метро Арсенальна  і почала позувати для фото корів та телеоператорів. Через те що у заявці більшості було вказано про неприпустимість неонацистської і ксенофобської риторики… «Свободівці» (а саме вони і подавали заявку) зробили своє окреме повідомлення про мітинг. ОКРЕМЕ.  Бо знали що їх там не чекають.  Ультраправі розгорнули образливе для частини демонстрантів гасло та банер із стилізованою свастикою. Це було сприйнято без особливого ентузіазму всіма, навіть, помірковано правими із «Відсічі». Тож своїми діями неонацисти знищили можливість для омріяної нацдемами «єдності» та «злагоди». Тепер спільну акцію проводити було неможливо.
Основна акція, ініціаторами якої виступили «Пряма Дія», ФРІ та «Відсіч» зібрала близько 300 осіб. Ультраправі мали у своїх лавах 40 учасників. Проведення двох окремих акцій виставило б «професійних патріотів» на посміховисько.  Тож  неонаці звернулися до заявників акції та представників групи безпеки заходу із пропозицією «діяти разом».  Взаєморозуміння не знайшли. Любителям приносити на акції антисемітські плакати порадили ДІЯТИ ОКРЕМО. Цілком у рамках їхньої заявки. Більше того, їм великодушно гарантували відсутність конфліктів, якщо вони стоятимуть на відстані 5 метрів на тротуарі перед комітетами.   Натомість, неонаці швиденько побігли та зайняли чуже місце біля входу в комітети і комісії Верховної Ради і перекрили доступ до звукопідсилювальної апаратури.  Тож вони свідомо прийшли на чужу акцію,  провокували конфлікт, а іноді відверто «бикували».  Діяли за партійною логікою.  Намагалися привласнити чужу акцію і при цьому поводили себе, як нахабні гопники.
Насправді, навіть ця тактика не є оригінальною. Її ультраправі запозичили у італійських неофашистів із асоціації «Каса Паунд Італія». Змавпували, не розуміючи що дії їхніх західних «братів по розуму» мають певну логіку і сенс. Вони призводять до якісних змін у стосунках між лівими та правими. Праві Італії отримують можливість виходити на вулицю не тільки із биткою і кастетом, але і з гаслами. Долають політичну ізоляцію. Ультраправі  у нас, навпаки, своїми діями сприяють тій самій самоізоляції. От чим відрізняються події у Римі 29 жовтня 2008, від демонстрації у Києві 28 лютого 2011.
Чужий сценарій
Ультраправі наслідують тактику італійського неофашистського «Blocco Studentesco» під час конфлікту на Piazza Navona 29 жовтня 2008 року . Тоді італійські студенти саме протестували проти «реформи» освіти. В Римі ультраправі зайняли чуже місце на демонстрації та заблокували вантажівку із колонками  «Базових профспілок» – найрадикальнішої економічної організації трудящих Італії. Хамство та погрози послідовників Мусоліні, що провокували конфлікт, перемежалися балаканиною в мікрофон про «єдність правих та лівих проти системи». Конфлікти йшли по наростаючій і в один прекрасний момент студенти, від поміркованих до крайньолівих, «винесли» «Blocco Studentesco» із площі, використовуючи підручні предмети. 28 лютого в Києві на Грушевського таких боїв не було. На підмогу до правих прийшли союзники. Системні «державники» у мундирах. Міліція у шоломах і з кийками (які все-таки виймати не стала) захистила патріотів і захоплене ними місце та відтіснила студентів назад. Спецназ та неонаці склали подвійний кордон, що захистив народних обранців від спілкування із студентами. Нападали не ліві, ліберали та консерватори, а ультраправі. Робили це ховаючись за спинами міліції. Потім шакалячою зграйкою «полювали» на тих студентів, що відбилися від натовпу після акції. Це підтверджується відео- та фотоматеріалами.
Коли ВО «Свобода» у «затишних бложиках» судомно намагається повторити кампанію «Blocco Studentesco» по боротьбі із «ультралівим насильством», то вона просто калькує чужі дії. Там поліція не захистила правих і фашисти змогли позувати перед об’єктивами телекамер із закривавленими обличчями.  Результатом дій стало те що тепер  «Blocco Studentesco» поводить себе чемно і гуляє окремо від лівих та профспілок, не намагаючись нав’язувати свою компанію. Особливого успіху у справі захисту підмоченої репутації вони не досягли. Тільки посприяли своїми провокаціями прийняттю «деформи» освіти урядом Берлусконі, що передбачає скорочення витрат.
Саме «Blocco Studentesco» надихає вітчизняних націоналістів. Вони копіюють їхню демагогію, прийомчики та назву блогу «мережа Український студент» (нова реінкарнація «Студентської Свободи»)   https://studblock.livejournal.com/ теж можливо позичили у італійців. Насправді, цей плагіат їм не допоможе, бо «Свобода» чи СНА не асоціація «Каса Паунд Італія» («КПІ»), студентським крилом якої виступає «Blocco Studentesco . Асоціація «КПІ» (під орудою Джанлука Іанноне) є РЕАЛЬНИМ СОЦІАЛЬНИМ РУХОМ, а наші націоналісти — конгломерат ультраправих вождів, що мріють про мандати та посади і піхоти-«м’яса», що має допомогти лідерам у цій боротьбі.  Засадниче  це різні речі. Італієць Джанлука Іанонне біжить на «довгу дистанцію» і не орієнтується на вибори 2012 року.
Каса Паунд є альтернативою лівим соціальним центрам та лівому низовому руху. Це дуже витратний проект. Об’єм бюджету «нонконформістів» вражає. І не дивно.  Із 2006 року Каса Паунд користалася вигодами союзу із «Fiamma Tricolore».  Іонноне полишив лави «Fiamma Tricolore» в 2008 році та вивів хлопчиків із партії. Фашистам не треба іти до влади. Мером Риму із 2008 року є «ліберал» Джованни Алеманно, що носить кельтський хрест (замінник свастики) на шиї і є членом партії Берлусконі (раніше належав до лав неофашистів). Хлоп’ята із Каса Паунд Італія беруть участь в акціях разом з проберлусконієвскими «покемонами» (провладними організаціями молоді) із «національного студентського руху». Завдання інше. Сформувати новий, привабливий образ фашизму і підіграти владі. Це справа не одногодня.  Наші патріоти мають конкретнішу перспективу. Вибори в Києві та до парламенту. Ну, і близькість Партії Регіонів та фашистів поки що є бажаною для правих перспективою, а не реальністю. Хоча і тут вже є певні зрушення. Але про це згодом.
Про електоральні успіхи СНА у Василькові, молодих політологів із ВО «Свобода», бережливого Тягнибока та автономних автономів ви прочитаєте  у наступних статтях циклу.