Домой Социум Поїзди «Янукович-Тревел»

Поїзди «Янукович-Тревел»

550

Як регіонали завозили залізницею у Київ масовку на підтримку Януковича під час Майдану-2014

Київ, 27 квітня 2016 року (TEXTY.ORG.UA,  Павло СОЛОДЬКО, Влад ГЕРАСИМЕНКО, Андрій ГАЗІН, Ярина МИХАЙЛИШИН). Під час роботи з нашим інструментом аналізу пасажирських перевезень «Укрзалізниці» читач ТЕКСТІВ Михайло Стронський звернув увагу на наявність нерегулярного сполучення столичної станції, яка зазвичай не приймає пасажирські поїзди – Київ-Дніпровський.

Виявилося, що дати прибуття поїздів на другорядні (на відміну від Києва-Пасажирського і Дарниці) станції збігаються з днями масових мітингів Антимайдану і провокацій так званих «тітушок» у січні-лютому 2014 року.

Ми не знаємо, чи були серед пасажирів цих поїздів бойовики. Ми припускаємо, що це силоміць зігнані бюджетники або заробітчани-«майданарбайтери». Але вони за гроші створювали картинку народної підтримки режиму Януковича. І на цьому тлі вже справжні бандити почали калічити й убивати протестувальників.

Потяги, вагони і пасажири

Загалом ми виявили 17 пар (тобто в обох напрямках — «туди й назад») додаткових поїздів, які прибували на чотири другорядні станції в межах Києва. Станції відправлення — Сімферополь, Донецьк, Луганськ, Херсон, Маріуполь, Харків-Пасажирський.

Дати прибуття в столицю — 16, 23, 28 січня і 20 лютого 2014 року. Відправляючись напередодні, потяги прибували в Київ у часовому проміжку 5-а—9-а година ранку. Увечері того ж дня всі вони вирушали у зворотному напрямку.

«Практика приймання і відправлення поїздів з цих станцій замість головного вокзала Києва існує з часів перших масових перевезень футбольних фанатів у додаткових поїздах, — коментує ситуацію власник онлайн-проекту Railwayclub.info Максим ТАБАЧУК, який був причетний до розробки автоматичної системи продажу квитків на УЗ «Експрес-УЗм». — Потяги приймають на ці станції, щоб уникнути проблем із громадським порядком на головних вокзалах». Цього разу діяти за звичним алгоритмом був ще один резон: не привертати уваги громадськості і преси.

Ці потяги мали 19-22 вагонів. Майже завжди це один купейний вагон (по 32 квитки), решта — плацкартні (по 54 квитки).

«Регіонали так робили мінімум із 2007 року, коли звозили людей на майдан Незалежності та інші акції у Києві, — говорить Максим Табачук. — Уже тоді можна було припустити який саме контингент везтимуть додатковим поїздом за пропорцією “всі плацкартні — один купейний”. Замовник, я припускаю волів би мати усі вагони плацкартні, але вагони, обладнані для розміщення штабу зазвичай купейні, тому один купейний у складі довелось лишити».

Середня «населеність» — близько 1020 пасажирів на поїзд. Це якщо вірити офіційно проданій кількості квитків, насправді замовник міг завантажити у півтора рази більше «майданарбайтерів» і «тітушок».

«По три людини на кожну нижню полицю», — описав умови подорожі знайомий одного з авторів (мешканець Запоріжжя), який вирішив на дурняк побачити столицю і заробити трохи грошенят в обмін на тримання портрету Януковича, їздив одним із згаданих рейсів «Сімферополь — Київ».

«Якщо весь вагон оплачено замовником – то нічого незаконного немає в тому, щоб вагон використати як загальний, це на розсуд замовника, — зазначає Максим Табачук. Можна навіть стоячих возити. Поки у вагоні не більше 150 осіб — жодних порушень немає».

Кількість проданих квитків «туди» й «назад» збігається в усіх 17 випадках — скільки привезли, стільки й відвезли. Знову ж таки, це всього лише дані з бази даних проданих квитків УЗ і без імен та прізвищ.

Хто їхав цими поїздами і в якій кількості, може визначити хіба що офіційне слідство. Можливо, відбувалася якась ротація «тітушок» та інших проплачених учасників політичних мітингів.

Скільки і куди приїхало?

Найчастіше потяги прибували на станцію «Київ-Московський» (трохи більше 7 тисяч, 41% від усіх гостей столиці). Із регулярних маршрутів «далекого сполучення» тут зупиняються хіба що швидкісні електрички категорії «регіональний поїзд».

Станція має розгалужену мережу платформ і колій, поруч ніхто не живе і не їздить, але водночас є найближчою до Маріїнського парку, де була база Антимайдану.

Наступна за кількістю прийнятих «активістів» Партії регіонів — станція «Петрівка» (5020 пасажирів, 29% від загальної кількості прибулих). Пасажирські поїзди тут зупинялися хіба що на початку 2000-х, коли реконструювався вокзал «Київ-Пасажирський».

Poizdy 1

Трохи менше (4016 осіб, 23%) приїхали на станцію «Київ-Дніпровський», яка розташована за півкілометра від метро «Лівобережна». У часи СРСР сюди прибували так звані «туристичні» поїзди, але зараз тут не зупиняється навіть міська електричка.

Один додатковий поїзд («Київ — Сімферополь», 1166 пасажирів) прибув 16 січня на станцію «Святошин». На той момент із «далекого сполучення» станція обслуговувала тільки швидкісні електрички коростенського напрямку — саме їхній трафік і позначено на відповідній інфографіці білим кольором.

Дати приїзду в Київ

Дати прибуття додаткових поїздів на другорядні київські станції збігаються з ключовими подіями Євро- і просто Майдану.

Зранку 16 січня 2014 року до Києва прибули 5988 осіб на шести додаткових поїздах — двох із Криму і по одному з Донецька, Луганська, Маріуполя й Херсона.

Того дня протягом двох полудневих годин народні депутати голосують руками за скандальні «диктаторські закони», які де-факто встановлювали покарання за участь у масових заходах (екстремізм), запроваджували цензуру (наклеп), позбавляли недоторканності [опозиційних] нардепів і встановлювали недоторканність «беркутівців» та продажних суддів.

Poizdy 2

Ці рішення супроводжувалися багатотисячними маніфестаціями звезених до Києва «прихильників чинної влади», котрі створили свій наметовий «Антимайдан» у Маріїнському парку. З 10-ї години ранку їхні колони рухалися до Ради з боку Лаври, від туристичних парковок Музею Другої світової війни. Там могли розвантажуватися й автобуси, які транспортували заробітчан від другорядних залізничних станцій. Формально привезені демонстранти виступали за те, щоб опозиція не заважала ухваленню бюджету-2015. Абсолютна більшість із них, вочевидь, не уявляла, що насправді відбувається в залі парламенту і яку загрозу це несе для країни.

Це була остання акція у звичних мирних умовах. Протилежні табори обмінювалися не ударами, камінням чи кулями, а — максимум — скандованими гаслами. Завезені «майданарбайтери», як і раніше, помахали виданими транспарантами, прогулялися Києвом, подискутували з опонентами за склянкою чаю, отримали сотню гривень і рушили у зворотному шляху — «по три на полицю». Додаткові поїзди саме залишали столицю, коли Янукович підписав «диктаторські закони».

23 січня 2014 року до Києва прибув тільки один додатковий поїзд — з Херсона. Вочевидь, його 1004 пасажири мали «працювати пікселями», зображаючи голос народу напередодні анонсованих переговорів лідерів опозиції із президентом Януковичем. За тиждень, що минув після попередніх вояжів «майданарбайтерів» до Києва, вуличний протест змінився так, як ніколи за два десятки років. Почалися справжні бої — з киданням «коктейлів Молотова» і гранатами й кулями у відповідь.

Квитки на додатковий «Херсон — Київ» були викуплені за 11 хвилин — з 11:10 до 11:22 22 січня. На цей час було відомо мінімум про дві смерті демонстрантів від вогнепальної зброї. Коли додатковий поїзд №573Ш вирушав із Херсона, власникам офісів на Хрещатику наказали евакуювати персонал і зачинити всі двері та вікна. Кияни везли на Грушевського шини, аби дим від них заважав працівникам МВС цілитися в людей.

Вранці 23 січня, коли пасажири згаданого потяга виходили на перон станції «Петрівка», вже було відомо про п’ятьох застрелених і закатованих активістів. Після полудня політичних туристів доставили до точки призначення — Маріїнського парку. Почався черговий мітинг на підтримку президента. На тлі цього мітингу Янукович заявив про готовність до переговорів і поступок.

28 січня 2014 року залізницею до Києва прибула рекордна кількість політичних заробітчан — 6348 пасажирів на шести додаткових потягах — двох із Сімферополя та по одному з Донецька, Луганська, Маріуполя, Херсона. Усі підходи до урядового кварталу були перекриті технікою та бетонними плитами. За цей периметр пускали тільки «майданарбайтерів» — вони прямували до базового табору в Маріїнці та провладного мітингу під стінами Ради. В оточенні кільця завезених «активістів» Антимайдану Рада проголосувала за часткове скасування «законів 16 січня». Майдану пообіцяли закон про амністію в обмін на припинення вуличних протестів. Опозиція назвала документ законом про заручників.

20 лютого 2014 року до Києва прибули чотири додаткові поїзди з «майданарбайтерами» й «тітушками» — по одному з Донецька й Херсона і два з Харкова (4070 пасажирів). До цього харківський напрямок не фігурував у нашому дослідженні. Одночасно залізниця оголосила про припинення «на невизначений термін» руху поїздів із західного напрямку. Пасажири зі Сходу прибули на станції «Київ-Московський» і «Петрівка» вчасно — між 5-ю і 6-ю годинами ранку. Близько 7-ї їх помічають на Видубичах і Подолі.

Через дві з половиною години перед звезеним контингентом Антимайдану в Маріїнському парку виступить «регіонал» Калашніков, закликавши до мобілізації. За час його промови на Інститутській вулиці застрелять не менше 30 людей. До вечора кількість убитих демонстрантів сягне сотні. Прилюдна масова страта викличе шок в Україні, ставши кінцем Януковича. Від нього відхреститься більшість нардепів із фракції регіоналів, «Беркут» кинеться навтьоки з Києва, внутрішні війська здаватимуться Самообороні Майдану.

«Тітушки», залишившись без координаторів, розбредуться по Києву.