Главная Стратегия «Король гори» або пісочниця української верхівки

«Король гори» або пісочниця української верхівки

133
sadinfo.net

Петро Бажан

Кожна людина багато чого у своїй поведінці несе від дитинства. Незадовго до виборів наші основні гравці в поривах шалу вказують не лише на те, яким історичним реаліям надають перевагу, а часто – й на ігри, недограні ними у дитинстві. Таким чином, українська політика – це велика пісочниця, де, натхнені прочитаними книжечками та вподобаннями дітки, розігрують долю країни.

Пропонуємо на мить відійти від мови цифр і новин і фактів, а уявити український політикум – дитячим майданчиком у дворі. Зі своєю пісочницею, іграшками тощо.

Гадаємо, команді Юлії Володимирівні під очікування «сильної руки», про які говорять типу-експерти, можна погратися у таке: образ княгині Ольги(з нею ЮВ порівнював на з‘їзді «Батьківщини» Леонід Кравчук) переграти як додаток до втілення релігійної німфетки Жанни Д‘Арк. До речі, Сергій Плачинда у своїй книзі «Лебедія» пише про те, що раніше в Україні жило плем‘я амазонок – жінок-воїнів. Вони випалювали собі праву з грудей (для зручності стрільби з лука) та носили коси. Мовляв, і слово «козак» пішло від цієї зачіски.

Штабові Юлії Володимирівни варто задуматися над варіантом випустити плакат із амазонкою ( із усіма анатомічними подробицями), можна сучасною – зі зброєю в руках. Адже Юля – дівчина, що звикла гратися в хлопчачій команді. І їй далекі всі ці ігри в принцес і «доньки-матері»: подавай їй «козаки-розбійники», «війнушки». Хоча як справжня дівчинка на вечірку вона може пошити собі костюмчик доброго духа вогню – Саламандри.

Віктор Андрійович у своїй «лебедіяді» зайшов навіть далі. Пригадуєте давню трипільську дитячу гру «король гори»? Коли людина, яка поскидала всіх із пісочниці, могла гордо підняти руку й сказати: «Я переміг. Хто програв – тому два щигля». Так, от, маленький Віктор Андрійович виріс у поважного дядька, але пісочницю не забув. Він вилазить на Говерлу і каже, що йтиме на «короля гори» і вдруге. Останнім часом Віктор Андрійович не остання фігура на телебаченні. Є у нього ще давня дитинна звичка, від якої хочеться усміхатися – гратися броньовичками та літачками на день Незалежності. Гадаємо, через місяць можна буде це побачити на власні очі. До речі, у Ющенка найбільша колекція серед усіх політиків горщиків – напевно, у дитячому садочку дуже вже боялися Вітю, який на питання: «Де твій горщик?» казав: «Усі хочу!»

Під прем‘єру «Трансформерів-2» і «Термінатора-4» Арсеній Петрович випустив плакати мілітарного типу. Зроблені для того, щоб їх обговорювали, над ними стібалися, щоб вони стали рідними як постери з Шварцнегером у кінці вісімдесятих. За чутками, останнім часом Яценюк активно качає біцепси у столичному клубі «Акваріум» на станції «Героїв Дніпра». Образ «Фронту змін» добре вписується в «Армію порятунку», очолювану Джоном О‘Конором. І, якщо вірити «вспливающім окнам» в інтернеті, уже і кіборги є, і «Судний день» не за горами. Судячи з футболок, які розповсюджує сайт «нафронтізмін.ком», Арсеній – не менший за Ющенка любитель погратися солдатиками. Тільки якщо раніще можна було гратися в кімнаті – то нині варто боротися за велике місце. Ну і ясно – «король гори» не дасть худорлявому очкарику просто так зайняти своє місце та забрати свої броньовички.

Інший Віктор, Янукович, приїхав із району, де книжок особливо не почитаєш – треба стояти за себе. Колись він розказав «Газеті по-українськи»: «Я не мав ні іграшок, ні костюмчиків, щоб перевдягатися». Але він дуже-дуже хоче гратися не в задимлених териконах, де сіро і хочеться кашляти, а на сонячній пісочниці. Навіть якщо вона десять тисяч разів трипільська. І якщо щось не так – покличе хлопчаків із іншого району, які стануть намертво: заблокують що завгодно. Такі зі свого місця не йдуть!

Анатолій Гриценко – це суворий відмінник. Окуляри та шанована сивина вказує на те, що він любив читати Жуля Верна та твори про «піонерів-героїв». Зокрема, якщо вірити його автобіографії, його бібліотечний формуляр був найтовстішим у районі. «Вимагаю порядку!» — кричить він у пісочницю. Ще трохи – і побіжить до книг шукати відповіді на питання, чому світ несправедливий і король пісочниці – не той, у кого найтовстіший формуляр.

Олежка Тягнибок приїхав зі Львова і з ним ще не дружать. Тато привчав Олежика до того, що потрібно відстоювати свою честь, тому малий відвідував секцію рукопашу гопак. Він – маленький козачок. Любить вишиванки і шаровари. Він здалека дивиться на гірку. Ічекає, коли ж хтось зачепиться – і звільнить заповітне місце.

Є ще чемна Інна Богословська та спортсмен, гордість двору, Сергій Тигіпко. Але Сергійкові усі вказують, що не місце йому в піску, нехай, мовляв до брусів із турніками йде. А Інна боїться, щоб її не насварили за нове платтячко, зіпсоване у грі – її тихий голосок ледве чутний у гаморі.

Ось так і живуть основні герої нашої політичної пісочниці. Погано лише одне: часто з висоти своєї пісочниці не бачать мешканців інших дворів, де немає свого майданчика. І, якщо, іграшок усім не стане, то пісочницю або розтягнуть, або «принців» і «королів» гори почнуть потроху гнати додому. Щоб не забувалися.