Домой Стратегия Концепція людської гідності та прав людини

Концепція людської гідності та прав людини

97

Іоанна КУЧУРАДІ

Колись в телевізійній програмі, під час інтерв’ю про права людини, яке я давала майже двадцять років тому, інтерв’юер раптово сказав, що, наскільки він розуміє, я встановлюю зв’язок між філософією і тортурами, і спитав мене, що це за зв’язок. Я була шокована. Кілька секунд намагалась здогадатися, як він міг дійти такого висновку. Відповідь же моя була такою: нема ніякого зв’язку між філософією і тортурами, однак, коли ви дивитеся на факт тортур, маючи філософсько-етичні знання, то можете зрозуміти, що катування не ущемляють і не «принижують» людську гідність жертви тортур, як це прийнято думати – наприклад, при формулюванні назви «Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання». Тортури ущемляють людську гідність особи, що катує. Ми захищаємо або ущемляємо людську гідність – але нашу власну людську гідність – тим, що робимо, а не тим, що страждаємо, бо ми несемо відповідальність за те, що ми робимо, а не за те, що інші роблять з нами. Те, що ми робимо або робити утримуємося, залежить від кожного з нас, тобто чи чинити в наших відносинах з іншими людьми відповідно до людської гідності є проблемою наших етичних відносин з самим собою, незважаючи на те, що наші дії спрямовані на когось іншого.

 

 

Цей випадок я часто використовую в різних контекстах і в різних теоретичних або практичних цілях, але в основному для того, щоб спростувати широко поширене уявлення, ніби людська істота є збезчещена або принижена тим, що вона зазнає, тобто щоб привернути увагу до того факту, що ми захищаємо або ущемляємо людську гідність – нашу людську гідність – не тим, що зазнаємо, а тим, що ми чинимо самі.

 

Це моє твердження тісно пов’язане з найбазовішим аспектом прав людини – їхнім етичним аспектом, який, на жаль, ігнорується в ході теперішніх дебатів про права людини і у відповідній освіті, що фокусуються лише на правових аспектах прав людини. Таким чином, незважаючи на те, що термін «людська гідність» часто згадується у зв’язку з правами людини, точка концептуального зв’язку між правами людини і людською гідністю недостатньо ясна.

 

Тут я постараюся показати цю точку зв’язку, яка лежить також в першооснові окремих прав людини, прояснивши поняття прав людини і осмисливши те, що ми називаємо людською гідністю (dignité humainemenschliche Würdeἀνθρώπινηἀξιοπρέπειαinsan onuru), через концепцію цінності цієї людської істоти. Далі я спробую вирізнити це поняття людської гідності від інших понять, з якими його часто плутають у повсякденному житті, такими як честь (honneurEhreτιμή/ὑπόληψιςnamus/onur) і гордість (fierté, Stolz, ὑπερηφάνεια, gurur) – ця плутанина призводить до помилкового припущення, що ніби існують різні уявлення про гідність людини у різних цивілізаціях та культурах.

 

Це останнє є важким завданням, бо такі слова не завжди мають еквіваленти в різних мовах або, навіть якщо вони є, то ці слова не завжди мають однакову конотацію.

 

 

Що таке права людини?

 

Те, що ми називаємо «права людини», це перш за все ідея, концепція людського розуму: концепція про те, що до людських істот – бо вони є людськими істотами, тобто тому що вони належать до виду, котрий в силу володіння певними особливостями виробляє хліб, який ми їмо, відкрив електрику, якою ми щомиті користуємся, написав «Маленький принц», якого дехто з нас читає, приніс ідею справедливості (ἐπιείκεια) та інститут омбудсмена, який запроваджено у деяких країнах, і т. д., тобто в силу того, що він досяг всього цього, –  слід ставитися особливим чином, а саме: таким, який би дав  людській істоті можливістьактуалізувати такі потенціали цієї людської істоти. До цього виду слід ставитися таким особливим чином, бо в житті більшість людських істот позбавляє інші людські істоти таких можливостей.

 

Саме це має намір висловити перша стаття Загальної декларації прав людини, в якій говориться, що «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти стосовно одне одного в дусі братерства.» У цьому формулювання першої статті декларації — а, якщо не помиляюся, це єдина стаття зі словами цієї концепції прав людини, що лежить в основі міжнародних документів з прав людини — ми бачимо спробу обґрунтувати рівність у гідності та правах всіх людей двома природними характеристиками цихлюдських істот: однією інтелектуальною (розум) і однією етичною (свідомість), з яких випливає також ця необхідність діяти один стосовно іншого «по-братерськи»: всі людські істоти рівні у своїй гідності та правахоскільки вони наділені розумом і свідомістю; і оскільки вони наділені розумом і свідомістю, то вони повинні діятиодин стосовно іншого в дусі братерства. Тут ми бачимо, що права людини розглядаються як і принципи дії.

 

Людські істоти повинні ставитися до інших людських істот особливим чином, у дусі братерства – але не так, як Каїн і Авель ставилися один до одного. А як? Наступні 28 статей «Декларації» є спробою відповісти на це питання. У двох «Міжнародних пактах» та інших подібних міжнародних договорах є спроби – або наміри – висунути умови можливості такого ставлення, тобто висунути норми – основні «універсальні» норми, – які би були ефективними на різних рівнях законодавства і в управлінні суспільними справами, так що індивіди мали можливість реалізувати – кожен стільки, скільки він (вона) може – потенціал цієї людської істоти, про яку я говорила вище.

 

Те, що ми називаємо правами людини, – це насамперед етичні принципитрактування індивідів не тільки в пасивному, а й в активному сенсі. Вони є спробою – ще дуже недостатньою спробою як на практиці, так і в теорії – внести етичні вимоги в соціальну організацію, право і політику.

 

Кажучи дуже коротко, права людини виражають і вимагають постійного створення загальних умов, необхідних для актуалізації певних потенціалів людини.

 

Це антропологічний підхід до прав людини, заснований на концепції цінності, згідно з якою цінність людини розуміється як «особливе місце людської істоти (як виду) серед інших живих істот» – в силу певних особливостей людської істоти, що поряд з тими, які вона поділяє з іншими живими істотами, її відрізняє чи вивищує – специфіки, яка також включає її потенційність.

 

Права людини виражають об’єктивні умови актуалізації таких можливостей, які становлять цінність людини як виду. Яко норми вони говорять нам, як будь-яка і кожна людська істота повинна ставитися до інших людських істот – а вони до неї— з тим щоб мати можливість актуалізувати свій потенціал.

 

Отже, те, що ми називаємо «людською гідністю», означає усвідомлення цінності людської істоти. Саме ця цінність робить кожну людську істоту вартою (французьке digne) такого до неї ставлення, щоб вона мала можливість актуалізувати цей потенціал людської істоти і жити у мирі з собою. Це суб’єктивний корелят об’єктивної людської істоти.

 

Людська гідність складається з філософського / антропологічного знання цінності людського виду, тобто знання певних його особливостей та історичних досягнень, що випливають з цих особливостей і забезпечують його особливе місце у Всесвіті. Це знання зобов’язує всіх, хто ним володіє, ставитися до всіх людських істот, якими б не були їхні інші природні та випадкові особливості, відповідно до цієї цінності – навіть до тих, хто нехтує нею. Це знання теж допомагає індивіду усвідомити, що він насамперед людська істота, допомагає усвідомити свою людську ідентичність – нашу єдину спільну ідентичність – якими б не були всі його, індивіда, інші ідентичності.

 

Осібні права людини є практичними наслідками людської гідності. Вони вимагають від всіх індивідів такого ставлення до всіх індивідів, яке оберігає цінність людини. Саме тому чітко сформульовані права людини є «універсальними» нормами.

 

Ця універсальність прав людини є тим, що відрізняє їх від культурних норм, які різняться від суспільства до суспільства і показують свою мінливість в окремому суспільстві, і, отже, є тим, що відрізняє «людську гідність» від культурних концепцій про «честь», які, як правило – хоча не виключно – стосуються різноманітних і мінливих ціннісних суджень (про те, що добре і що погано), що поширені в різних культурах, суспільствах, релігіях тощо.

 

У своєму первинному значенні «честь» означає повагу, відплачену за цінність, або очікувану цінність індивіда. Ця цінність може складатися з етичних особливостей людини – його чеснот, як, наприклад, описано в «Нікомаховій етиці» Аристотеля – тобто відплата повагою може мати об’єктивний корелят і базуватися на знанні чеснот індивіда; але вона може також розглядатися як відповідність поведінки індивіда сформованій в культурі системі цінностей, тобто тим способам або моделям поведінки і постав, які вважаються «пристойними» в даному суспільстві.

 

Таким чином, якщо зміст поняття людської гідності полягає в антропологічних знаннях про природу людської істоти, то поняття честі пов’язане з повагою цінності або очікуваної цінності (образу) будь-якого індивіда.

 

Особливо цю різницю між людською гідністю і честю можна побачити, розглядаючи випадки безчестя. Можливо, ви пам’ятаєте заяву катованого американським солдатом іракського в’язня. Він сказав, що волів би бути катованим електричним струмом, як це з ним робили за часів Саддама, ніж стояти при стіні абсолютно голим, бо це останнє безчестило його, а то попереднє – ні. Таким чином, хоча обидва способи його трактування ігнорують людську гідність, в’язень не відчував себе збезчещеним, коли його катували струмом, а тільки тоді, коли його змусили стояти абсолютно голим на очах інших.

 

 

Чи захищати людську гідність тим, що ми робимо або робити утримуємося, залежить від кожного з нас, а бути шанованим – від інших. Тим не менш, намагаючись когось зганьбити, тобто змусити його бачити себе і бути баченим іншими в ситуації, в якій він не хоче, щоб його бачили (як у випадку з іракським в’язнем), ми ущемляємо людську гідність, яку розділяємо з ним, незалежно від того, чи він відчуває себе збезчещеним, чи ні. Бути шанованим залежить від інших, від тих, хто оцінює речі по-різному, від тих, хто, будучи недостатньо озброєним знаннями етичних цінностей, відплачує повагою / честю не тільки тим, що її варті.

 

Шанована людина – це та, хто знає або принаймні обізнана, що таке людська гідність, і діє відповідно.

 

Цікаво, що в англійській мові (і у французькій) «чесність» [honesty] і «честь» [honor] мають такий самий етимон. Чесність можна розуміти як ідентичність [тотожність] того, хто щось хоче реалізувати дією з тим, що він чинить. Іншими словами, це можна розуміти як необхідний зв’язок між тим, що особа хоче реалізувати, з тим, що вона чинить комусь іншому в даному випадку. Чесна людина – це людина, яка робить іншим те, чого вона хоче для них, і не очікує від того, що робить комусь іншому, чогось «в обмін» для себе – кажучи словами Канта, не розглядає інших як засіб. Вона захищає людську гідність. Така людина – чесна особа, незалежно від того, поважають її чи ні. Вона чесна, бо діє відповідно з людською гідністю.

 

Я думаю, що концепцію честі, яка відрізняється від культури до культури, часто концептуально плутають з людською гідністю.

 

«Честь» – яко відплата повагою за цінність або очікувану цінність – також пов’язана з етичним ставленням до самого себе – як самоповага або ароґанція. Самоповага базується на знанні своїх етичних чеснот, ароґанція – на образі себе, сформованому, в основному, очима інших. І це той момент, коли в певних культурах «честь» плутають з «гордістю». У цьому випадку, якщо когось трактують або він припускає, що його трактують інші, згідно з його власним образом себе, то він відчуває гордість, якщо ж ні, то він відчуває, що його гордість уражена чи поранена.

 

Розглянута з точки зору індивіда, гідність є суб’єктивним корелятом – знанням або усвідомленням індивіда – цінності, якою індивіди як людські істоти володіють і яку може применшити тільки те, що вони роблять самі, в той час як честь і безчестя є почуттями, викликаними – в світлі самоповаги – тим, як до цих індивідів ставляться інші. Тому є можливим, що шанована особа, яка з незалежних від неї причин трактована з наміром збезчестити її в очах інших, не буде відчувати себе збезчещеною, тоді як інша в аналогічному випадку буде.

 

В останньому випадку ми спостерігаємо змішання честі з гордістю. З точки зору індивіда, честь виступає як почуття індивіда стосовно того, як до нього ставляться інші, що відплачують повагою за його етичні чесноти – повага, що кореспондує з його знанням про себе. Тоді як гордість є почуттям, що має справу з стосунком індивіда до самого себе, що досвідчується, коли інші трактують – прямо або опосередковано – його відносно з його ж образом себе.

 

Права людини мають справу з людською гідністю – зі знанням цінності певного потенціалітету людської істоти, що складає також основні передумови для дедукції норм прав людини. Саме з цих резонів права людини є насамперед етичними нормами і універсальними нормами, і тому їх необхідно уважно відрізняти від культурних / соціальних норм. І саме тому чітко сформульовані права людини повинні становити основні передумови у дедукції позитивного права: адже вони виражають умови можливості актуалізації певних людських потенціалів людини жити людським життям в активному і пасивному розумінні.

 

Ця концепція людської гідності, висунута в її зв’язку з правами людини через концепцію цінності цієї людської істоти, передбачає, що було би доречніше говорити про різні концепції честі в різних суспільствах чи культурах в силу різних концепцій рис, які, як вважається, визначають «цінність» особи, ніж про різні концепції людської гідності. Яким чином людські істоти можуть бути рівними у своїй гідності і відповідно трактованими, якщо гідність розуміється по-різному в різних культурах?

 

Перед обличчям різних концепцій тих самих ідей ми маємо філософічно концептуалізувати ці ідеї. Належний підхід, як можна це зробити, ми знаходимо в діалозі «Менон» Платона і «Нікомаховій етиці» Аристотеля. У світлі цих концептуалізацій, отже, ми можемо такі ідеї оцінювати, з тим, щоб сформульованим на основі цих концепцій культурним концепціям і нормам не надавати пріоритету перед правами людини, і щоб ми могли якомога цілковитіше уникати порушень прав людини в ім’я культурних концепцій – як це часто відбувається тепер.

 

 

Доповідь була проголошена на семінарі «Droits et dignité de la personne humanie«, організованому Міжнародним союзом академій (International Union of Academies)24-26 травня 2004 року в Барселоні в Інституті каталонських досліджень (Institut d Estudis Catalanos).
Ioanna Kuçuradi
The Concept of Human Dignity and Human Rights
«Human RightsConcepts and Problems», LIT VerlagMünster 2013, pp. 99–104 (англійською)
«
Le Combat pour les droits de lhommeUn enjeu philosophique de notre temps», LHarmattanParis 2016, pp.97–106 (французькою)
«İnsan Hakları, Kavramları ve Sorunları» Publications of the Philosophical Society of Turkey, Ankara 2016, pp.69–76 (турецькою)
Переклад О.Д.

 

04.07.2018