Тарас Бебешко, Foundation for Future
Поштовхом до написання цього допису стало оприлюднення тематичного дослідження Меррілл ЛінчБанку Америки (BofAML) Transforming World: The 2020s(Трансформуючи світ: 2020-ті). І на сам перед – інфографіка New paradigms of the 2020s (Нові парадигми 2020-их).
Безумовно, це дослідження ґрунтувалося на глибокому вивченні існуючих трендів в сучасному світі, їх екстраполяції в майбутнє. Таким чином, моно-модельBofAML є набором установок розвитку економіки і людства в цілому на 20-ті роки ХХІ сторіччя.
Цим дописом, ми хочемо сформулювати інакші парадигми 2020-их. Здебільшого, інакші парадигми – осяжні по відношенню до запропонованих BofAML, а не заперечують їх. Усвідомлюючи при цьому, що інакші парадигми можуть виходити за межі 2020-их.
Окремі парадигми, що їх встановлює BofAML, на нашу думку, є доволі локальними або специфічними, і не отримали свого відповідника в цьому дописі.
В основі такої зміни парадигми і подальших конфліктів, що пов’язані з нею, лежать концепції конкуренції та ранжування, через насаджену людську само-відокремленість. Практично, мова йде про отримання однією із сторін певних вигід, коштом іншої.
Інакша установка полягає в цілісності буття і не-відокремленості людини як від природних елементів, так і від створених самою людиною. В динамічному взаємо-проникненні усього Всесвіту, його спів-бутті.
Примарна боротьба за верховенство чоловіків, жінок, осіб третьої статі з позиції людства – втрачає сенс. «Перемога» в цій боротьбі – минуща і призводить до ще більшого пригнічення «переможених» – «переможцем».
Крім того, ця боротьба відбувається на тлі тотального ігнорування прав «недієздатних осіб»: людей з інвалідністю, які не досягли віку зрілості, тварин, екосистем, Природи в цілому, а також, можливо, штучного інтелекту, позаземних форм життя та їх систем – правусього припустимого різноманіття осіб.
Дефляційні та інфляційні інструменти, обумовленні самим дизайном монетарної системи. Чина Ямайська система безпосередньо передбачає необхідність періодичного «здуття» грошового «пухиря», так само, як його періодичне «надування». Ця періодичність, зокрема, спонукала МВФ почати експертну дискусію щодо нової валютної системи.
Можливим варіантом може стати валютна система на основі індексу екологічного балансу.
Розуміння рівності/нерівності походить з концепції існування універсальної міри достатності, що виражена монетарно. Проте, правдивість існування такої «універсальної міри» – вбачається доволі проблематичною.
Перерозподіл, якщо і має відбуватися, то на меті має мати не кількісне вирівнювання, але приведення у відповідність можливостей в утворенні та підтриманні відповідних до його запиту, умов буття кожного. При чому, ця відповідність має визначатися на ґрунті політичного, культурного, релігійного та ін. поліойкуменізму.
Як монетаризм, так і кейнсіанство являють собою економічні моно-моделі, що від ХХ сторіччя боряться за домінуюче положення в світі.
Практично, постає питання модельної демонополізації – економічного плюралізму. Такого укладу, коли в межах однієї держави паралельно й вільно функціонують різні економічні моделі та методи виробництва, розподілу та перерозподілу. “Плюралізм в економіці, це все про множинність організаційних принципів”.
Глосарій економічних термінів, що його було розроблено міжнародною групою експертів ООН – SNA2008, наводить таке визначення податків:
«7.71 Податки – це обов’язкові, безвідплатні (unrequited)платежі, готівкою або натурою, що здійснюються інституційними одиницями до державних установ. Вони описуються як безвідплатні, оскільки уряд не надає нічого натомість інституційній одиниці, що здійснює платіж, проте уряди можуть використовувати кошти, зібрані в податках, для надання товарів або послуг іншим інституціям (на індивідуальній або колективній основі), або суспільству в цілому».
Таким чином, прогнозоване збільшення податків, означає – зростання потреб урядів та державних установ на власні потреби, що не є обумовлені інтересами громадян: збільшення бюрократичного апарату, покриття наслідків неефективного управління, «електоральні хабарі» для окремих верств населення, та ін.
Натомість, цільові платежі, як свідчить сама назва, мають цільове призначення та відповідне цільове фондування. Наприклад: платежі на оборону, на охорону здоров’я, на освіту, на утримання апарату управління, тощо.
Хоча, концептуально УБД і РЧ – подібні один до одного, призначення обох в співучасті громадян в доходах від експлуатації спільного (державного), РЧ має принципову відмінність.
Республіканська частка – грошовий еквівалент рівної̈ частки доходів від використання усього спільного надбання громадян, що регулярно сплачується готівкою кожному громадянину.
РЧ прямо залежить від ефективності управління спільним відповідними інституціями (урядом). Таким чином, РЧ є результатом управління якістю, а не кількістю, як УБД.
В парадигмі республіканської частки, кожний громадянин розглядається як співвласник республіканського/спільного надбання, і як такий – має беззастережне право на отримання рівної частки від його (надбання) використання.
Поліойкуменізм – припускає правдивість кожної парадигми в межах відповідної територіальної чи екс-територіальної організованості (ойкумени, або громади), і відкидає саму можливість монополії на Істину (яка не є «продуктом агрегації чинних ойкумен») в просторі множини множин різноманітних ойкумен.
Мова не йде про наповнення будь-якої окремої ойкумени, про її «правильність» чи «неправильність», а про співбуття їх множин.
Дискусія про публічні блага вже вийшла за межі суто теоретичного дискурсу, і стала елементом політичної риторики.
Інакша установка полягає в формуванні динамічних національних пулів благ – ресурсів та послуг, що ними безоплатно можуть користуватися усі громадяни; а також національних та міжнародних пулів спільних активів, що управляються в найбільш ефективний спосіб.
В умовах мономодельної парадигматики, людство постійно стикається з тим, що Медоуз в доповіді Римському клубу назвав «межі зростання» (The Limits toGrowth). Дійсно, будь-який проявлений (актуалізований чинною економічною або соціальною системою) ресурс має свої кількісні обмеження. Але кількісні обмеження, рано чи пізно, проте завжди призводять до стагнації.
Водночас, кінець ХХ – початок ХХІ сторічь, навелипрактичні приклади прояви інакших ресурсів. Закінчилася монополія природних ресурсів. Так інформація, і далі – (великі) данні, стали цінними ресурсами сьогодення. Ба більше того, ринкову оцінку отримало не-споживання ресурсів, перетворивши таку антропогенну діяльність у ресурс.
Кількісний приріст на ґрунті наявних ресурсів, їх відповідна цінність, прадигмічно мають бути заміщеніякісною динамікою прояву інакших ресурсів, через створення відповідних місць і умов, її підтримання.Інакшими словами: пріоритетним стає інтенсивність прояву інакших ресурсів.
Парадигма «Космос» – ґрунтується виключно на установках технічного характеру – нашої теперішньої технічної спроможності. Одначе, кажучи про установку «Космос» здебільшого мають на увазі освоєння ближнього космосу. І тут граничною є установка на освоєння Місяця та Марсу – що їх озвучили Китай та Ілон Маск.
Водночас, сучасна фізика, і на сам перед – квантова фізика або теорія струн, відкривають перспективи такого освоєння Всесвіту, що не є пов’язаним з технічними можливостями сучасної техніки, хай і з певною модернізацією. Нам потрібна установка на інакшу інженерію (чи скорше – інґенерію) – натхненнемистецтво в пошуках шляхів в поліверсумі й між, що породжує відповідні інакші технічні рішення та установки.
Безумовно, виробництво «чистої енергії» – енергії, щоотримана з поновлюваних джерел з нульовими викидами, а також енергію, що заощаджується за допомогою заходів з енергоефективності – вбачається важливим ідеалом.
Водночас, існують антропогенні процеси промислового і непромислового характеру, що на цьому етапі розвитку людства потребують певних викидів. Тотальна заборона таких викидів породжує нерівність, та порушує принципи справедливості, практично обмежуючи можливості розвитку.
Водночас, глобальність планетарної екосистеми дозволяє компенсувати такі вимушені викиди, через надання послуг екосистемі в інший спосіб – відтворення природних екосистем, зменшення або ліквідація наслідків екологічного сліду та ін. Таким чином, отримувати та споживати енергію із зкомпенсованим екологічним слідом, і в цьому сенсі – «нейтральну енергію».
Щодо цього, інакша парадигма ґрунтується не на інтересах («акціонерів» чи «зацікавлених сторін»), а на спільній відповідальності – перед минулим, сьогоденнямта прийдешнім, перед планетою в цілому.
Сама по собі економіка є соціальною наукою, що вивчає виробництво, розподіл та споживання товарів і послуг.Зміст окремих цілей та моделей цього (той самий «моральний капіталізм») в умовах економічного плюралізму перестають відігравати вирішальної ролі, як в умовах намагань насадити єдину модель господарювання.
Важливим стає вільне співіснування множин моделей відповідального господарювання, їх зв’язки, еквіваленти обміну між моделями, те, що ми називаємо «ойкономікою» – мистецтвом господарювання в поліойкуменічному світі.
