Домой Культура Ціна самооцінки

Ціна самооцінки

23

Олександр НИКИФОРЧАК

Низька самооцінка дуже шкодить у житті, висока теж не дуже. Мету досягти важкувато: вона або занадто високою видається та недосяжною, або навпаки — мізерною в порівнянні з таким пречудовим індивідуумом. Все має свою ціну і правильно її скласти — чи не найважче. Чи готові ми сплатити справедливу ціну за своє его?

Шукати відповідь на такі одвічні питання можна скрізь, що цікаво — чи знайдемо цю відповідь? Монети — відображення світогляду їх користувачів і на це питання можуть дати відповідь. От чи зрозуміємо ми її?

Провінційні монети Давнього Риму мають цікаву особливість, в чомусь вони є аналогами монет Європейського Союзу (він мені теж видається аналогом сучасним Римської імперії), які ніби однакові, але регіональні випуски відображають місцеву специфіку — одна сторона загальноєвропейська, друга — на розсуд країни-члена ЄС, яка карбує монету. Римські провінційки так само: мають вони зображення правлячого на той час імператора, а от інша сторона — реверс — завжди своя, місцевої специфіки.

Сьогоднішньою героїнею нашого блогу буде рідкісна монета міста Нікополіс-ад-Іструм, Нікополя-на-Дністрі, давньоримської провінції Фракія, яка зараз Болгарією зветься. А ще рідкісніший її реверс, хоча вважаю це якраз не дуже добре — такий сюжет варто зробити масовішим, надто він промовистий.

На аверсі зображено тодішнього імператора давньоримської держави Макріна, що правив у 217-218 рр. н.е. Тут варто задати риторичне питання про ціну, яку він заплатив за свою самооцінку: чи варто було йому добиватись такої великої мети, як верховна влада шляхом зради і вбивства попередника — імператора Каракалли, в якого Макрін був начальником особистої охорони? Самооцінка його була високою, але чи мета була співрозмірною ціні?

На реверсі ж ніби банальна сценка, схожа на багато інших на багатьох провінційних монетах. Сидить якийсь легендарний персонаж, підперши голову, напевне, щоб не відпала… Лише на перший погляд банально.

У бога північного вітру Борея був син. Звався Хемом. Любили давні боги інтрижки любовні зі смертними затівати. Діти їх від цих походеньок завше простим життям жити не бажали, самооцінкою низькою теж не страждати — нащадки богів це вам не абищо. Хем теж винятком не був. Що він реально творив, достеменно не відомо, міфічний персонаж, він не зобов’язаний звітувати у справах, але першим (легендарним звісно) царем Фракії став.

Цар Фракії — непогане досягнення. І на фоні ейфорії від своєї значущості Хем вирішив (самооцінка така в нього), що він тепер по своїй «крутизні» (з дружиною своєю) якщо не переплюнув, то вже точно рівний Зевсу та Гері. Думаєте богам таке сподобалось? Щоб люди завжди пам’ятали про «Bon tacit Jovi, non tacit bovi», чи по нашому «Що попові можна..», вони перетворили подружжя з трішки неадекватною самооцінкою на переконання Зевса на гори, які і понині височіють на Балканському півострові. Звуться ці гори горами Хем, а сам півострів греки часто звуть «півостровом богів».

Непогане нагадування про шкоду хибного оцінювання его у вигляді гір, чи не так, унаочнення ціни самооцінки. Одне погано: гори ці — на Балканах, монета — рідкісна, а от задуматись про ціну самооцінки варто всім. Не завадить, думаю.

На цьому завершу сьогоднішнє традиційно: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше — на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.