Главная Стратегия Чи стане Україна острівцем «Свободи»

Чи стане Україна острівцем «Свободи»

506

tiagnibok_bigДмитро Сагін

Ще кілька років тому Олег Тягнибок і його партія сприймалися як альтернатива старим гравцям у націонал-демократичному полі. Ще задовго до Гриценка, Олег Ярославович міг би назвати себе «першим непрохідним», адже постійно наголошував на тому, що люди прагнуть голосувати за нього, але схиляються в бік тих, хто пройде.

Виключення Тягнибока з лав «нашеукраїнців» після виступу на горі Яворина у 2004 році не сильно повпливало на сприйняття його електоратом. Мало того, прихильникам навіть більше подобався образ «вождя», який страждає за правдиві, радикальні та безкомпромісні висловлювання. Участь керівництва ВО «Свобода» у Помаранчевій революції, зокрема, факт призначення комендантом Українського дому Андрія Парубія та спроба захоплення парламенту самим Тягнибоком, додавали симпатій із боку ультранаціоналістичного електорату.

Із розгортанням зневіри у революції, «засвіткою» «любих друзів» і їх місця у державі, народу потрібен був новий лідер. Чітко спостерігалося декларування ВО «Свобода» як «єдиної сили українців». Дійсно, єдиної на той момент, адже перед тим спалахнуло і затихло відродження УНА-УНСО (з’їзд 2005 року, який завершився бійкою з комуністами та обранням Головою партії Юрія Шухевича), що закінчилося програмою «Третього Гетьманату». Інша активна на той час ультраправа сила — Українська консервативна партія Г.Щокіна, підтримана філіями МАУП, стала жертвою своєї політики у галузі „тематичного” книгодрукування, яке привернуло увагу Антидифамаційної ліги.

Час зіграв на руку ВО «Свобода»: лише ця сила стала орієнтиром радикальної частини націоналістичного табору. На жаль, на виборах 2006 року, коли було вперше презентовано Програму захисту українців, цього було мало. Трохи поміркованіший табір все ще шукав порятунку в особі Ющенка або Юлі, у крайньому випадку – Костенка-Плюща. Ще у 2007 році, після розігнання попереднього складу Верховної Ради Ющенком, люди підтримували ці сили щиро, адже «цапом-відбувайлом» сезону став Олександр Мороз.

Ситуація в Україні та очікування виборців щодо «помаранчевої» команди у старому форматі змінювалися. Вихід нової або «майже» нової сили ставав привабливою фішкою. Цільова група, до якої потрапили розчаровані Помаранчевою і незгодні бачити «біло-блакитних» плюс праві радикали, чекала виходу нової сили.

Участь у виборах мера та місцевої ради Києва у 2008 році була швидше необхідністю: показати силу, показати себе перед спонсорами. Організація в Києві мала слабку структуру, тому було привезено велику кількість агітаторів із західних областей. У тому числі, ветеранів підпілля, які фанатично агітували, не вимагаючи платні, навіть, ображаючись на неї. Авторові цієї статті довелося поспілкуватися з таким дідусем, який скаржився, мовляв, сидів у бункері, по таборах, а йому гроші пропонують. Що йому гроші? І дійсно, нехтування низовою ланкою націоналістів грішми може саме по собі стати джерелом мінімального доходу. Так, небагато, щоб заправити «бензиною» джип Олега Ярославовича.

На минулих виборах мера Києва Олег Тягнибок набрав 1,36% голосів. До утворення фракції в Київраді не стало кілька десятих відсотка – автор схильний думати, що ці відсотки дійсно були відтасовані до результатів більш «київських» і більш заможних кандидатів. Тим не менше, 3% для ВО «Свобода» в Києві стали майже реальністю. Втім, між виборами не було поставлено агітаційної роботи з киянами. Натомість, організовувалися малозрозумілі для пересічного жителя столиці смолоскипні ходи на честь Бандери та марші за визнання УПА.

Але ніщо не зрівняється із «зоряним часом» Тягнибока – виборами до обласної ради в Тернополі у 2009 році. Тоді ВО «Свобода» набрала понад 34 відсотка голосів. У світлі широкої інформаційної кампанії з приводу загострення кризи це здавалося тріумфом радикалів. Утім, народ в Україні найбільше не любить ту владу, яку сам ставить, наділяючи міфічними властивостями. Ідучи до Обласної ради, до компетенції якої входять обмежені, суто господарські функції та бюджет (за словами свободівця Кайди, бюджет депутатського фонду для допомоги становив лише дві тисячі гривень на рік), націоналісти висували гасла у іншій площині – геополітичній, духовній тощо. Реально, ВО «Свобода» до цього мала лише нечисленні фракції у західноукраїнських місцевих радах і жодного депутата парламенту – цілком достатньо для того, щоб грати на полі «захисту українців» і високих гасел, не опускаючись до проблем каналізації.

Результат був невтішним. Варто нагадати, що чи не першою заявою новообраної Облради була вимога брати кошти від оренди Чорноморського флоту за ринковими цінами. Ця проблема, напевно, найбільше турбувала городян. Обіцянка зробити засідання ради відкритими було виконаним – за бюджетні гроші на місцевому телебаченні можна побачити засідання Облради. Як свідчать знайомі, бійок транслюється не менше, ніж у Верховній раді. Мало того, за словами очевидця, трансляція відбувається не в прямому ефірі, а з запізненням на годину, очевидно, задля цензури. Варто сказати, що за результатами моніторингу офіційних представництв обласних рад в мережі інтернет, проведеного Інститутом громадянського суспільства у 2009 році, Тернопільська область займає останню позицію за рівнем відкритості. Втім, можна помітити, що більшість повідомлень про роботу Облради дійсно підписані Прес-службою ВО «Свобода».

Тернополянам могло не сподобатися також те, що на місцевому рівні підтверджуються факти співпраці організації з Партією регіонів: зокрема, про це казав голова Тернопільської облорганізації ПР Орест Муц  . Тягнибоківці не в захваті від таких заяв і вже позиваються до суду. Також про співпрацю ВО «Свобода» з ПР нещодавно заявив бютівець Станіслав Олійник, коментуючи появу білбордів «Тернопільщина вітає Президента України В.Януковича»  перед другим туром президентських виборів.

У результаті ми бачимо результат для Тягнибока: відсотки у президентській гонці є мірилом потуги на парламентських виборах. У нього – лише півтора відсотки, які не пахнуть прохідним бар’єром. На відміну від 2006 року, коли можна було вести мову про перспективність і новизну партії, у 2010 році – це партія, яка встигла показати себе при владі не із найкращого боку. Свідчать про це цифри, по Тернопільській області Олег Тягнибок отримав 4,89 % голосів, у Львівській – 5,35%, у Івано-Франківській – 4, 95 %.

Як бачимо, організація все ще є цікавою для регіональних виборів, але нецікавою для всеукраїнських інвесторів. Мало того, деклароване прийняття закону про державне фінансування партій, які пройшли до парламенту і заборону залучення приватних коштів, що очікується після майбутніх виборів до Верховної Ради (така процедура є у Європі), може означати кінець для проекту «Свобода».