Домой Политика Богдан ЯРЕМЕНКО: Про Туреччину, принципи, інтереси і просто політичну гру

Богдан ЯРЕМЕНКО: Про Туреччину, принципи, інтереси і просто політичну гру

181
Реджеп Ердоган

Київ. 16 березня 2015 (Політком, Богдан ЯРЕМЕНКО). Як зазначив на своїй сторінці в мережі «Facebook» один з керівників Майдану міжнародних справ Богдан Яременко, на наступному тижні у нас нібито має бути з візитом турецький президент Реджеп Ердоган. Подія варта детального аналізу. Але зараз про один маленький, але суттєвий нюанс.

Вже за місяць, 24 квітня 2015 року, світ, велика і для України дуже важлива його частина, вшановуватиме пам’ять жертв геноциду вірмен в Османській імперії, що відбувся 100 років тому.

Хоча нинішня Турецька Республіка і не має жодного відношення до Османської імперії (ну, принаймні, так, наскільки це мені відомо, хотів її засновник – Кемаль Ататюрк), тим не менше факт геноциду вона не визнавала ніколи, і не визнає по сей день.

Туреччина не лише оскаржує цей історичний факт, але і політично реагує дуже нервово (а для тих, хто не знайомий з турецьким політичним темпераментом, то може здатися, що навіть істерично) на спроби інших держав думати інакше. Чесно кажучи, до кінця не розібрався чому, але, щоб не задумуватися над цим, знайшов для себе пояснення – усі імперські народи, нехай і колишні, ніколи не перестають ними бути. Нам, українцям, про це трохи відомо, як то кажуть, на власній шкірі.

Яке до цього діло нам, українцям? У нас з Туреччиною багато практичних питань співробітництва, щоб мастити собі голову такими дурницями!

Так часто мислять і висловлюються прихильники «реал політік» по-українськи. Але насправді це, можливо, і не найгостріше питання української зовнішньої політики, тим не менше, далеко і не останнє. Тим більше напередодні візиту Ердогана, тим більше, що часом для візиту він обрав період традиційного загострення турецької зовнішньополітичної риторики на тлі дій іноземних держав, спрямованих на визнання факту геноциду вірмен.

Залишимо в стороні моральний аспект справи.

14 березня 2015 року турецький МЗС «громив» як безпідставну доповідь Європарламенту з прав людини, де у 77 статті міститься зокрема такий пасаж: «Напередодні 100-ї річниці Геноциду вірмен, закликаємо усі країни-члени ЄС визнати його в законний спосіб, і закликаємо держави-члени та європейські інституції докладати подальших зусиль для його визнання».

Ясно, що Україна, на жаль, не є державою членом ЄС. Тим не менше, в самій лише преамбулі до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС є такі пункти: «ВІДДАНІ тісним і тривалим відносинам, які ґрунтуються на спільних цінностях, а саме: на повазі до демократичних принципів, верховенства права, доброго врядування, прав людини і основоположних свобод, у тому числі прав осіб, які належать до національних меншин…ВИЗНАЮЧИ, що Україна як європейська країна поділяє спільну історію й спільні цінності з державами-членами Європейського Союзу (ЄС) і налаштована підтримувати ці цінності».

Як би там не було, Угода про асоціацію дійсно зобов’язує  Україну рухатися в фарватері політики ЄС.

Можливо, доповідь Європарламенту хтось і оскаржуватиме як позицію ЄС. Але ось біда, на національному рівні геноцид вірмен визнали: Ватикан, Бельгія, Німеччина, Греція, Італія, Канада, Кіпр, Литва, Нідерланди, Польща, Словаччина, Росія, Франція, Швейцарія і Швеція (є ще кілька країн).

Так виглядає, що усі, хто нам дорогі, або важливі вже визначились.

Хіба, що у списку бракує США. Там історія складніша.

На рівні штатів – 44 з 50. Починаючи з Рейгана в промовах усіх президентів ця подія згадується як геноцид. Акції вірменської діаспори США по визнанню цієї події геноцидом підтримували інші етнічні групи включно з українською і єврейською. Ось одна з заяв від 2008 року з цього приводу кандидата на посаду президента США, сенатора Барака Обами: «Два роки тому я критикував Державного секретаря через звільнення з посади посла США у Вірменії Джона Еванса, після того як він правильно використав термін «геноцид», щоб описати вбивство в Туреччині тисяч вірмен, починаючи з 1915 року. Я поділився з Кондолізою Райс своїм твердим переконанням, що Геноцид вірмен є не твердженням, особистою думкою чи точкою зору, – це широко задокументований факт, який підтримується переконливими історичними свідченнями. Офіційна політика, яка закликає дипломатів спотворювати історичні факти, є неспроможною політикою. Будучи сенатором, я рішуче підтримую прийняття резолюції про Геноцид вірмен і, як президент, визнаю Геноцид вірмен».

Поки що не визнав. Але, як президент, має ще півтора роки, щоб виконати передвиборчу обіцянку.

Ця заява Обами була пов’язана зі спробою прийняти в 2007 році в Конгресі США резолюції про визнання Геноциду вірмен. Спроба була невдала. Турки старалися з усіх сил, навіть посла у Вашингтоні відкликали в Анкару «для консультацій» (нагадаю, що в Україні це був «найкрутіший» демарш у відповідь на розв’язану проти нас Росією війну). Тому Білий дім був вимушений докласти зусиль, щоб зірвати прийняття резолюції, бо побоювався, що Туреччина у відповідь перекриє повітряний простір для американських літаків, задіяних в Іраку.

Тобто, не має жодних сумнівів, що США симпатизують у цьому питанні вірменам. І лише побоювання за забезпечення своїх солдат і усієї ситуації в Іраку стримували їх від визнання на рівні парламенту Геноциду вірмен.

А які мотиви не визнавати Геноцид вірмен в України?

Причини визнавати ніби є. Ми самі були жертвою геноциду, тому маємо солідаризуватися з іншими народами. Тим більше, що нас до цього закликають інші народи, з якими ми прагнемо солідаризуватися в Європейському Союзі!

Чи є у нас настільки ж вагомі, як у США, причини жертвувати принципами заради прагматичних цілей?

Що нам дає Туреччина? Туреччина стала на перешкоді російських планів спорудження газогонів в обхід території України? Ні, навпаки. Туреччина зупинила свої морські судна і літаки від відвідання Криму, тим самим підтримуючи нашу територіальну цілісність? Ні, навпаки. Туреччина пішла на загострення з Росією, щоб солідаризуватися з нами з огляду на війну? Та прямо протилежне – Туреччина грає на санкціях проти Росії, щоб збагачуватися і розвивати з Росією торгівлю. Туреччина надала згоду на прохід Босфору газовозами, щоб зменшити нашу енергетичну залежність від Росії? Ні. Туреччина хоч щось вагоме зробила для захисту тих громадян України, яких називає своїми братами – кримських татар? Знову ні.

Яку взагалі цінність на сьогодні становить для України Туреччина?

Ні, я не виступаю проти візиту Ердогана. Ми ж усім раді. Такі гостинні.

Ось тільки такого гостя треба зустрічати серйозно підготувавшись. Наприклад, в день його перебування в Києві внести на розгляд Верховної Ради України резолюцію про визнання Геноциду вірмен. Ясно, що у нас держава демократична, і коли та чи й взагалі буде така резолюція прийнята – це питання складне.

Але у турецького президента не повинно залишитися оманливе враження, ніби Україна чогось не розуміє, або щось забуває. Або навіть просто вірить його словам.

P.S. Для моїх друзів в МЗС і АПУ «вангую»: Ердоган сильно кликатиме Порошенка в Туреччину. І не просто так, а саме 24 квітня. Щоправда не жертв вірменського геноциду вшановувати. Я би відмовився відразу. Можна і дипломатично – у нас же чорнобильські дні!