додому ПОЛІТИКА ІНДІЯ ДОЛУЧАЄТЬСЯ: «ТАРГАНИ» ТА ГЛОБАЛЬНІ ПОВСТАННЯ ПОКОЛІННЯ Z. ЧАСТИНА II

ІНДІЯ ДОЛУЧАЄТЬСЯ: «ТАРГАНИ» ТА ГЛОБАЛЬНІ ПОВСТАННЯ ПОКОЛІННЯ Z. ЧАСТИНА II

21

Друга частина огляду індійських протестів «Тарганів» (чатина 1 тут)

Від ліберального провокування до радикальної політики

Диктаторські режими в усьому світі намагалися придушити повстання покоління Z, поєднуючи патерналістську турботу, поблажливе повчання та відверте застосування сили — усе те, що задовольняє суперего істеблішменту. Різноманітність заходів, до яких вдаються уряди у відповідь на виступи покоління Z, дає змогу уникнути інституціоналізації будь-яких структурних реформ системи.

Уряд Моді застосував подібний набір прийомів. Спочатку він спробував виснажити протестувальників, навмисно відволікаючи їх від головних вимог. За цим послідували жорстокі й нелюдські репресії, що проявилися в поліцейському насильстві з 20 до 25 липня. Нарешті, коли ці заходи не спрацювали, режим вдався до демонстрації прихильності, намагаючись маніпулювати протестувальниками через емоції.

Парадоксально, але аналоги цих стратегій можна знайти в різних протестах покоління Z по всьому світу.

Протести 2025 року проти уряду Маркоса на Філіппінах, який звинувачували в корупції та авторитаризмі, здебільшого залишалися мирними, і зрештою уряд Маркоса почав мирно реагувати на вимоги демонстрантів. У Кенії — першій африканській країні, де в червні 2024 року спалахнуло повстання покоління Z, спровоковане законопроєктом про бюджет, який передбачав підвищення податків на товари першої необхідності, — протестувальники вимагали відставки президента Вільяма Руто. Влада неодноразово переслідувала учасників протестів, і багато хто з них досі домагається справедливості.

У Марокко проти молодих протестувальників відкрили понад дві тисячі справ. Переважно йдеться про учасників мобілізації проти уряду, яку підтримував рух «Gen Z 212». У Мозамбіку ж протести покоління Z проти фальсифікацій на виборах і відключення інтернету завершилися амністійною угодою між протестувальниками та урядом. Угода припинила протести, але ніяк не вплинула на результати виборів.

Хоча тактики взаємодії урядів із протестами покоління Z дещо різнилися, результат був однаковим: збереження усталеної стабільності неоліберальної системи.

Водночас успіх руху засвідчує хоча б той факт, що прем’єр-міністрові довелося опублікувати в Instagram відеоролик посеред ночі. Представники правого табору сприйняли це як грандіозний жест. Проте студентів це не вразило: вони продовжили боротьбу, а речник CJP заявив, що протести триватимуть безстроково, якщо всі вимоги не буде виконано повністю.

Варто також зазначити, що на той час протести вже поширилися на різні куточки країни. Приблизно 22–23 липня до них долучилися великі міста — Калькутта, Мумбаї, Патна, Бенгалуру, Ґувахаті, Гайдарабад та інші.

У штаті Біхар напередодні загального страйку 25 липня затримали багатьох активістів Комуністичної партії Індії (марксистсько-ленінської) «Визволення» — CPIML-Liberation. У Патні ситуація загострилася настільки, що 27 липня під час протестів поліцейського помітили, коли він біг до демонстрантів з автоматом АК-47.

В Ассамі заарештували трьох молодих чоловіків лише за те, що вони створили групу у WhatsApp для організації протесту, пов’язаного з CJP. І це лише окремі приклади: протягом протестів CJP проти демонстрантів у різних обставинах відкривали й інші справи.

Активіст із Біхару, згадуючи ті дні, розповів:

Натовп, який вийшов на вулиці, був цілковито новим явищем. Це були діти без жодної політичної підготовки, і багато хто з них, імовірно, узагалі вперше вийшов за межі власного дому. Зверніть увагу: багато хто не знав, що може з ними статися, якщо поліція піде в атаку з кийками, і наскільки серйозної шкоди можуть завдати гумові кулі або сльозогінний газ. На мою думку, саме ця безстрашність, ця необачність і зробили їх такими сміливими. Нам, активістам, доводилося одночасно робити дві речі: керувати рухом і давати раду цим дітям. Це був прекрасний, але водночас небезпечний досвід.

Інший дослідник і активіст із Калькутти зауважив:

Як поколіннєва спільнота, покоління Z привнесло до протестної культури Калькутти особливий дискурсивний репертуар. Учасники переосмислили судовий ярлик — «таргани» — і перетворили його на колективний символ непокори, водночас використовуючи насичені мемами, візуально повторювані та об’єднані цифровими мережами способи висловлення своїх вимог. Цей протест вийшов за межі традиційних організаційних практик лівого руху.

Підзвітність: від ліберального обурення до радикальної політики

Питання підзвітності стало одним із головних каменів спотикання в цьому русі. Особливо гостро воно постало у зв’язку зі смертями студентів, спричиненими тривогою та стресом після витоку екзаменаційних завдань NEET.

Насправді підзвітність перебувала в центрі багатьох глобальних протестів покоління Z. У Сербії молодь обурилася системною корупцією та інституційною недбалістю, що призвели до обвалення навісу в Нові-Саді в листопаді 2024 року й загибелі 16 людей. На Мальдівах молоді протестувальники вимагали відповіді за травмування дівчини та ймовірну роль влади в захисті потенційних винуватців, пов’язаних із політичними колами.

Молодь знову й знову вимагає підзвітності — принципу, який вважається наріжним каменем ліберальних буржуазних парламентських систем.

Саме вимога підзвітності дає таким рухам змогу здобувати вкрай потрібну підтримку знаменитостей, багато хто з яких рідко виступав на захист незгодних в інших ситуаціях. Так, можна було очікувати на участь Арундагі Рой, Шабани Азмі, Пракаша Раджа — який ночував разом із протестувальниками 19 липня, — Вішала Дадлані та Насіруддіна Шаха. Однак «тарганів» підтримали й інші представники індійського кінематографа.

Проте заклики до підзвітності без наголосу на політичній природі конкретної системи влади зрештою призводять до того, що звичайні неоліберальні уряди прирівнюють до ультраправих. Радикальний підхід до цих двох типів політичних структур вимагає різних стратегій: вони можуть бути подібними, але не тотожними.

Як і сербський рух проти Сербської прогресивної партії (SNS), який підтримали пенсіонери, лікарі й навіть мотоциклетні клуби, індійських «тарганів» підтримала широка коаліція лівих політичних сил і ліберального громадянського суспільства.

Однак зводити ці два досвіди до спільного знаменника було б фатальною помилкою, яка ігнорує специфічну природу уряду Бхаратія джаната парті (BJP).

В Індії покоління Z протестувало проти влади, яка надзвичайно активно переслідує студентів, науковців, профспілкових діячів та інтелектуалів. Щоб ефективно протистояти цим заходам, протест покоління Z має перерости межі «просто протесту покоління Z».

Якщо цього не станеться, тобто якщо рух обмежиться однією конкретною проблемою, його світогляд і політичні перспективи залишатимуться вкрай вузькими. Тоді самі риси, які зробили його популярним, — розпорошеність, відсутність лідера та організація через інтернет, — почнуть працювати проти нього й обмежуватимуть його можливості.

Глобальні протести покоління Z показали, що урядам потрібно бачити в молоді не просто розгніваних громадян, а рівноправних партнерів, із якими слід взаємодіяти на рівних.

Молоді люди можуть стати грізною силою, якщо їх підтримують робітничий клас і широкі верстви населення, здатні мислити раціонально. У будь-якому протесті покоління Z беруть участь не лише молоді демонстранти: за ним стоїть праця незліченної кількості робітників, яким часто не віддають належної шани й не забезпечують гідного ставлення.

Лікарі облаштовували тимчасові медичні пункти безпосередньо на місці протесту. Чимало робітників фізичної праці приїхали з інших штатів, щоб долучитися до демонстрацій. Завдяки цим учасникам рух перестав бути суто студентським протестом і перетворився на рух широких верств громадян.

Деякі активісти покоління Z навіть припускають, що сама назва «покоління Z» є хибною стосовно таких рухів, адже вона відсуває на задній план важливу організаційну та ідеологічну роботу, яку виконують інші.

Працівники платформної економіки доставляли їжу до Джантар-Мантар, а водії авторикш допомагали молоді дістатися місця протесту попри посилене патрулювання поліції.

Удень 21 липня таксист у районі Коннот-Плейс у Делі сказав:

Bachcho ko nahi marna chahiye tha, unhone madhumakkhi k chatte par paththar mar dia hai ab.

Не треба було бити дітей — тепер вони кинули камінь у вулик. І йдеться не лише про дітей: вони ще й нам ускладнили життя новими податковими правилами для комерційного транспорту та пальним E20. Знаєте, що їм тепер слід зробити? Просто піти у відставку й оголосити нові вибори. А ще краще — доручити управління цим дітям, адже вони значно краще за уряд розуміють, що таке підзвітність.

Справді, саме вимога підзвітності стала найважливішим чинником, який об’єднав різні верстви громадянського суспільства.

Однак вимога підзвітності без чіткої політичної позиції часто допомагає приховати політичну природу протестного руху й перетворюється на ліберальне провокування обурення — liberal rage-baiting. Такий підхід часом навіть здобуває підтримку тих, хто за інших обставин стояв би праворуч у політичному спектрі.

Водночас він допомагає применшити роль лівих сил, які відіграли ключову роль у протестах.

Сатарупа, генеральна секретарка Студентської спілки Університету Джавахарлала Неру (JNUSU) під час студентського руху 2015–2016 років, зазначила:

Плакати й банери відображали різні проблеми та ідеології. У гаслах звучало щось рідкісне — поєднання революційних закликів на кшталт «Інкілаб Зіндабад» («Хай живе революція») або «Джай Бгім» із націоналістичними гаслами на кшталт «Бгарат Мата кі Джай» («Хай живе мати-Індія»).

Я бачу в цьому протесті не просто вимогу підзвітності від правлячої влади чи прояв гніву через її численні неправомірні дії. Я бачу в ньому послання і владі, і тим, хто займається політикою: нагадування про плюралістичні засади Індії та її традиції, яке втілюється в самій неоднорідності учасників руху.

Єдність виникає тоді, коли ми задовольняємо багатоманітність нашого єства та плюралістичність наших прагнень, а не придушуємо їх. Це послання важливе не лише для правлячої BJP, яка має навчитися поважати різноманіття країни, а й для індійської опозиції, що говорить про «єдність опозиції».

Опозиція без єдності

Однією з найважливіших проблем, на які звернули увагу протести, стала відсутність реальної єдності всередині опозиції.

Рахул Ганді, лідер опозиції в індійському парламенті, якого під час протесту перед резиденцією прем’єр-міністра затримали й потягли силоміць, так жодного разу й не відвідав протестний майданчик на Джантар-Мантар. І це попри те, що більшість опозиційних лідерів побували там і безпосередньо підтримали протестувальників. Серед них були ліві партії та інші партії гандистського соціалістичного спрямування.

Індійський національний конгрес (INC) направив кількох представників, але фізична присутність Рахула Ганді, як погодилися б багато хто, мала б інше політичне значення, особливо в контексті виборчої боротьби.

Хоча протести «Тарганів» дають підстави для оптимізму, необхідно також звернути увагу на проблеми, які проявилися під час мобілізації: мізогінні плакати, випадки натовпового мислення та використання патріархальної мови. Усе це підкреслює потребу в тривалій культурній роботі.

Варто також обговорити, що в багатьох вірусних роликах Instagram, створених під час протестів, квір-людей та образливі вислови на їхню адресу використовували як розважальний контент. Радикальні ЛГБТК+ активісти сприйняли це негативно.

Ще одна проблема — цілковита відсутність дискусії про такі питання, як виселення вуличних торговців у Західній Бенгалії та опір фермерських профспілок угоді про вільну торгівлю між Індією та США.

Особливо тривожною була мовчанка щодо інституційного вбивства Рогіта Вемули безпосередньо на протестному майданчику CJP. Це глибоко непокоїть, зважаючи на те, що рух наголошував на самогубствах студентів, спричинених інституційними провалами.

Так само прикро було бачити недостатню увагу до постаті С. Аніти — символу далитського опору індійській системі освіти. Вона першою виступила проти системи NEET, подала позов проти неї, а в 2017 році наклала на себе руки.

Попри ці недоліки, протести «Тарганів» повернули до праймтаймових дискусій низку найважливіших і давніх проблем, пов’язаних із придушенням інакодумства в Індії.

На одному плакаті було написано: «Умар Халід ходив, щоб ми могли бігти». На іншому — «Jab Jab Modi Darta Hai, Police ko Agey Karta Hai», тобто: «Щоразу, коли Моді боїться, він висуває поліцію вперед».

Ці плакати демонстрували політичну природу протестів «Тарганів», яку багато представників правого політичного середовища, а також сама CJP продовжують заперечувати.

Тут варто згадати ранній етап існування CJP, коли журналіст із Непалу, представник покоління Z, застерігав організацію від повторення шляху партії AAP та інших подібних ліберальних політичних проєктів. Він також звертав увагу на недоступність головної платформи CJP у соціальних мережах — Instagram — для мешканців сільської Індії.

Схоже, CJP вдалося подолати частину цих проблем, але найважливіші питання залишаються відкритими. Передусім це питання політичної позиції організації — якщо така позиція взагалі існує.

Чітке визначення цієї позиції стало б також належною відповіддю на відсутність головної опозиційної політичної сили Індії серед учасників протесту.

Коментуючи роль лівих у цьому контексті, Сай Баладжі з Всеіндійської студентської асоціації (AISA) зазначив:

Ми не мали жодних проблем із тим, щоб бути лише частиною руху, і не прагнули ставати так званими «лідерами». Однак із часом рух вийшов за межі контролю будь-якої організаційної структури — чи то Сонама Вангчука, CJP, чи навіть AISA.

У деяких місцях ми організовували демонстрації спільно з CJP, в інших — незалежно. Але в усіх випадках ми чітко розуміли: ми є частиною руху, а не його єдиними лідерами. У цілісному русі кожен із нас має відігравати свою роль. Ми свою роль виконали.

Від протесту до політичної сили

Демонстрації проти уряду Моді — звичне явище. Проте протест покоління Z залишається особливим випадком, оскільки, як погодилися б багато хто, цей рух досяг безпосередніх і відчутних результатів. Режим був змушений скинути маску влади, яка нібито залишається байдужою до справжніх проблем громадян.

Однак «тарганам» варто пам’ятати: довготривалих інституційних змін вдавалося досягти лише тоді, коли рух виходив за межі своїх початкових вимог.

У Сербії, наприклад, лише нещодавно президент Александар Вучич заявив, що піде у відставку після вісімнадцяти місяців протестів проти нього. Досвід Бангладеш показує, що студентські рухи не обов’язково безпосередньо приводять до перемог на виборах. Непал продемонстрував, що студентські виступи можуть забезпечити політичні здобутки, які залишаються доволі поміркованими й реформістськими. І лише на Шрі-Ланці можна було побачити швидку зміну політичного балансу на користь лівих після перемоги Діссанаяке.

Хоча ці рухи свідчать про підтримку молоддю інклюзивнішої та партисипативнішої моделі демократичного врядування, їхня нездатність поки що привести до стійких і радикальних соціальних змін вказує на загальну відсутність чіткої стратегії перетворення протестних вимог на законодавчі пріоритети.

Під час протестів «Тарганів» часто наголошували: мобілізація набула такого масштабу саме тому, що не була відверто політичним рухом.

Дехто стверджує, що рухи, прискорені цифровими технологіями, розростаються швидше, ніж встигають вибудовувати внутрішнє лідерство та спроможність до переговорів. Через це вони чудово вміють порушувати звичний порядок, але слабко підготовлені до передачі влади, формування наступництва та управління.

Такі рухи відкидають формальні керівні посади — що нерідко стає важливою причиною їхнього успіху та популярності. Але це може створити вакуум влади, який захочуть заповнити традиційні партії, релігійні мережі або навіть армія.

Деякі з цих рухів перетворюються на політичні партії — як-от «Широкий фронт» (Frente Amplio) у Чилі та «Растрія Сватантра» (Rastriya Swatantra Party) у Непалі. Інші продовжують діяти як групи тиску, домагаючись конкретних реформ. Нині CJP більше нагадує другий тип організацій.

Проте діяльність наглядача за владою без чіткої політичної позиції нерідко допомагає ультраправим. Саме це сталося в Індії з рухом Анни Хазаре у 2014 році.

Саме тут і постає важливість радикальної організації політичної боротьби.

Ліві відіграли ключову роль у висуванні вимог, які передбачають докорінне перетворення освітньої інфраструктури. Найважливіші серед них — ліквідація Національного агентства тестування (NTA) та Національної освітньої політики (NEP), яку раніше підтримували деякі особи, пов’язані з протестами.

В умовах занепаду парламентських лівих союзники на кшталт CJP можуть бути надзвичайно корисними, навіть попри те, що її лідери заявляють про бажання залишатися виключно групою тиску.

Чи зможе рух «Тарганів» зберегти себе як політичну силу — питання відкрите.

Протягом останніх кількох років багато рухів покоління Z або розпадалися, або поглиналися основними реформістськими політичними силами, або опинялися в пастці тієї самої інституційної логіки, яку спочатку прагнули подолати.

Однак оцінювати протести винятково за їхніми безпосередніми результатами означало б ігнорувати їхнє історичне значення.

Вони оголили крихкість авторитарних політичних порядків, які спираються на стеження та штучно сконструйовану суспільну згоду. Водночас вони продемонстрували здатність «цифрового» покоління використовувати гумор як форму спротиву й перетворювати гнів на колективну дію.

CJP уже стала явищем загальноіндійського масштабу: вона надихає покоління Альфа виходити на протести проти занепаду шкільної інфраструктури країни, а також сприяла появі «Народної партії E20» (E20 Janta Party).

Для індійських лівих урок полягає не в тому, щоб ідеалізувати цей рух або відкидати його, а в тому, щоб критично взаємодіяти з ним, визнаючи його роль у формуванні майбутнього демократичної політики.

Ліві мають спрямувати рух до радикальніших організаційних форм, поєднуючи історичні традиції боротьби з новими політичними мовами, які молоді покоління виробляють в умовах неолібералізму та піднесення ультраправих.

Чи стане цей момент лише іскрою від сірника, чи початком тривалої лісової пожежі проти капіталу — залежатиме від здатності нових солідарностей, що виникають сьогодні, пережити протест і ту конкретну проблему, яка дала їм початок.

частина 1

автор – Суддхабрата Деб Рой

джерело

20 жовтня 2026 року

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я