додому ПОЛІТИКА Трохи детальніше про “виживання” в умовах євроінтеграції

Трохи детальніше про “виживання” в умовах євроінтеграції

91

Дещиця подробиць стосовно теми Прес-Клубу “Як вижити в умовах євро-інтеграції”

Дротенко Валерій (СПІЛЬНОБАЧЕННЯ).

315 жовтня в Прес-клубі НМПУ, НСЖУ за ініціативи Spilno.TV відбулося засідання на тему “Як вижити в умовах Євроінтеграціі: об’єктивний аналіз втрат та переваг від підписання Угоди про Асоціацію”.

Гостями прес-клубу були: Павло Шеремета, президент Київської школи економіки, Володимир Лановий, президент Центру ринкових реформ, Віталій Кулик, заступник керівника Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України, Юрій Романенко, експерт з геополітики.

На передодні заходу свою позицію активіст “СПІЛЬНОБАЧЕННЯ” Валерій Дротенко:

З реакції публіки (кожен акцентував на свому, але все ж), випливає, що “Спільнобачення” ніби-то ставить під сумнів необхідність євроінтеграційного курсу України (аж до підозр у фінансуванні медведчуками, тощо).

Так от – питання вибору між ЄС чи Митним Союзом не стоїть – думаю, цей вибір більшість думаючих (і не дуже) людей вже давно для себе зробила, як його зробила й наша еліта (включно з “псевдо”-, владною і провладною “елітою”). Ми вже подумки “там” (себто, в Європі), навіть не зважаючи на майбутні результати листопадового вільнюського саміту. Відповідно, на часі вже давно не питання штибу “йти, чи не йти” до Європи, а як саме туди йти, що з нав’язуваного приймати, а що ні, які “євро-піґулки” ковтати, а від яких – відмовлятися, як і з ким взаємодіяти, які ресурси для цього потрібні, тощо.

Питання, на котрі нам належить давати відповіді, наприклад, наступні:

  1. чому країни Вишеградської групи зкопіювали континентально-європейську модель держави всезагального добробуту (welfare state), а країни Балтії – ні;
  2. як Вишеградській Четвірці тепер “гикається” та модель;
  3. Чому ЄС (на прикладі публікацій до “Євро-2012?, хоча б) більше переймалася “невинно убієнними” вуличними собачками, ніж кричущими порушеннями прав людини, відкатами та крадіжкою бюджетних коштів;
  4. Чому ЄС, так само, як упродовж усього 2010-го вона підтримувала “проффесора”, вчепилася за звільнення Тимошенко як єдину панацею порятунку демократії в Україні;
  5. Чому ЄС так непокоїть ніби-то дискримінація ніби-то секс-меншин в Україні, але не цікавить, наприклад, кричущий розрив середньої тривалості життя чоловіків і жінок в Україні (один з найбільших на планеті).

Скидається на те, що ті, хто “зашикують” подібні дискусії, належать до того ж типу людей, котрі свого часу очманіло “молилися” на Лєніна/Сталіна (продовжуйте список далі самі), хто бачить лише біле і чорне, “наших і німців”, “бєлих і красних”, ніби не знаючи розмаїття відтінків, не відаючи, що козацтво було низове й реєстрове, що окрім євреїв-лихварів були ще й євреї-лікарі й математики, тощо.

Повертаючись до суті сьогоднішнього заходу – ті, хто цікавиться тематикою, намагаючись розгледіти тему з різних боків, могли потрапити на дві цікавих зустрічі з двома видатними жінками: перша з них була з польським філософом, однією з фігур-рушіїв “Солідарності” Ядвіґою Станішкіс, а друга – з відомим румунським громадським діячем Аліною Мунджіу-Піпіді.

Так от, Ядвіґа Станішкіс намагалася донести до нашої “прибитої роком правління Януковича” авдиторії, що ЄС – різний, неоднозначний, що це – надзвичайно бюрократична структура, де права рука почасти не в курсі, що робить ліва і що для того, щоб отримати якусь користь від членства у котрій, необхідно добре вивчити й зважати на ті різні групи інтересів, що у ньому діють (часто всупереч одна одній); що Німеччина однією рукою усіляко фінансує польські євроінтеграційні потуги, а іншою – дбає про подальше забезпечення власної індустріальної гегемонії у Спільноті (як тут не згадати винищення гітлерівцями польської інтелігенції у часи II-ї Світової?).

Аліна ж Мунджіу (зокрема, у своїх роботах) переконливо доводить, що членство в ЄС не обов’язково тягне за собою прогрес та подальше вдосконалення; приклад Румунії красномовно ілюструє, що є окремо інтереси румунської громадськості, румунської владної верхівки (котра, як і в Україні, теж за суттю мало змінилася з часів “Залізної завіси”) і окремо – інтереси ЄС (а радше – різних лобістських груп того ЄС) щодо Румунії. Понад те – ситуація в Румунії з верховенством права, демократичними інституціями та прозорістю й підконтрольністю влади _до_ прийому в ЄС, коли й громадськість, і владна верхівка пнулися з усіх шкур, щоб задовольнити відповідні вступні критерії ЄС, була помітно кращою, ніж після, коли і громадськість, і ЄС “розслабилися, а верхівка, вичекавши слушний момент, зробила планомірний відкат назад до такого зручног для себе “статусу кво”.

Сподіваюсь, це невеличке доповнення до анонсу проллє більше світла на справжні цілі як цього заходу, так і взагалі думаючої частини українського суспільства в світлі (схоже, неминуче-таки) прийдешньої євро-інтеграції.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я