додому ПОЛІТИКА Гнучкість уже не в моді: тепер ми бачимо чесноти ригідності

Гнучкість уже не в моді: тепер ми бачимо чесноти ригідності

181

Поль де Гров

Професор економіки в Лейденському університеті, співробітник Центру європейських політичних досліджень

Економічна парадигма, розроблена під час років розквіту, грунтувалась на ідеї гнучкості (flexibility). Економічного успіху досягали країни, які запроваджували гнучкість на ринках товарів і праці. Перспективи стрімкого зростання відкривались перед тими, хто дозволяв фірмам наймати і звільняти працівників без будь-яких обмежень; у кого трудові договори дозволяли фірмам швидко піднімати і знижувати зарплатню відповідно до мінливих економічних умов.

Вчені економісти розробили нові моделі зростання, в яких підкреслено потребу в гнучкості. Міжнародні організації жорстко критикували країни з ригідними ринками праці і товарів і закликали їх провести «структурні реформи». Європейська комісія, зачарована ідеєю гнучкості, зварганила Лісабонську стратегію, маючи намір перетворити Європейський Союз на гнучку економіку.

Прикладом для наслідування слугували США: вважалося, що завдяки своїй гнучкості вони мають кращу економічну модель.

Сьогодні стає дедалі ясніше, що гнучкість може бути взагалі не перевагою, а серйозною перешкодою. Проаналізуймо, чому це так.

З початку фінансової кризи світову економіку все більше охоплює дефляція боргу (debt deflation). Динаміка інфляції боргу добре відома, її описав 80 років тому Ірвінг Фішер. Домогосподарства і підприємства (в тому числі банки), перевантажені надмірним боргом, змушені продавати активи. Ціни на активи падають, породжуючи ще більші проблеми з платоспроможністю по всій системі. Підприємства змушені звільняти працівників і/або знижувати їхні зарплати. В результаті дедалі більше домогосподарств виявляються нездатними обслуговувати свої борги.

Джерело проблеми – той факт, що рівень заборгованості це задана номінальна змінна. Споживач, який повинен виплатити $400 тис. іпотеки, залишається з цією негнучкою загрозою розплати незалежно від розміру власних активів і зарплати. Таким чином, проблема дефляції боргу полягає в тому, що є одна жорстка змінна (розмір боргу) і багато гнучких (розмір активів, зарплати, зайнятість). Що гнучкіші ці змінні, то страшніша динаміка дефляції боргу і важче витягти з неї економіку.

Виходить, що від цього найбільше постраждають найгнучкіші економіки. У країнах, де фірми можуть легко звільняти працівників або одним порухом руки урізати їхні зарплати, по цих самих працівниках сильніше вдарить динаміка дефляції боргу. Вони повинні будуть продавати свої будинки та інші активи швидше, таким чином загрожуючи банкрутством іншим (в тому числі й банкам).

Коли по економіці б’є дефляція боргу, їй потрібні запобіжники. Ви правильно вгадали: такими запобіжниками є ригідність зарплат, цін і трудових договорів. Вони вповільнюють динаміку дефляції боргу, дозволяючи достойно ретируватися. Робітники не втрачають роботу негайно; їм не знижують зарплату в одну мить, а дають якусь відстрочку, щоб вони могли поступово знизити рівень своїх заборгованостей.

Звичайно, ці запобіжники не анулюють динаміку дефляції боргу; вони її вповільнюють. Втім, є один останній запобіжник, який здатен зупинити динаміку. Це система соціальної допомоги. «Ригідні економіки» лаяли за їхні надто щедрі системи соціальної допомоги. Вони забагато і занадто довго платять безробітним. Тепер виявляється, що це джерело ригідності є великою перевагою. Робітники, які зробилися зайвими, в ригідних економіках матимуть більші виплати по безробіттю, що підтримає рівень споживання і зменшить падіння цін. Динаміка дефляції боргу натикається на стіну.

Можна сперечатися, стверджуючи, що оскільки в ригідних економіках безробітним платять більше, бюджетний дефіцит там ростиме швидше, ніж у гнучких країнах. Та це далеко не факт. Звичайно, уряди гнучких країн витрачатимуть на допомогу по безробіттю менше, але оскільки дефляція боргу в таких країнах веде до глибшого падіння ділової активності, урядові надходження впадуть сильніше. В результаті дефіцит бюджету в гнучких країнах може зрости навіть сильніше.

Ідея, що гнучкість це добре, а ригідність погано, все ще впливає на уми політиків і експертів. Наприклад, рейтингові агентства все ще дають кращі рейтинги суверенним боргам США і Великобританії, грунтуючись на тому, що гнучкість цих країн дозволить їм краще пристосуватися до кризи, ніж таким ригідним країнам, як Іспанія, Італія і Ірландія.

Насправді все навпаки. Сьогодні ригідність зарплат, зайнятості й соціальної допомоги дозволить краще впоратися з величезною ригідністю фіксованих розмірів заборгованостей, що висять на домогосподарствах і компаніях. Ми повинні леліяти ці ригідності.

Файненшл Таймс, 23 лютого 2009, стор.9
Переклав Гриць Вареник

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я