Домой Культура Фатальність та закономірність, Максиміан Геркулій

Фатальність та закономірність, Максиміан Геркулій

20

Олександр НИКИФОРЧАК

Не вірте апокаліптичним пророцтвам.

Мабуть, краще стрічати чарівні світанки, ніж з жахом милуватись заревом атомного вибуху. Це по-перше.

А по-друге, якщо кінець світу таки настане — важко буде перевірити наступне. Колись, в майбутньому, про вчинки та життя когось з нас читатимуть нащадки, а події життя та факти біографії деяких (є ж серед нас потенційні видатні особистості та майбутні діячі державного та навіть світового масштабу) вивчатимуть науковці. І історики, та навіть просто допитливі, майбутнього дивуватимуться — чому ж ми чинили так, а не інак, чому припустились помилок, які можна було уникнути? Це ж очевидно.

Міркуватимуть та дивуватимуться в своєму майбутньому. Як і ми — тепер, у своєму нинішньому. Вони та ми про свої минулі часи. Чому ж ті правителі та діячі такі сліпі? Чому “накосячили”? Є ж кращий шлях досягнення мети. Це ж очевидно.

Прикладів, коли правителі вважають, що хід історії піде так, як вигідно їм, а не закономірно, сила-силенна. Що тепер (про нашого “люто любимого сусіда” нагадувати, думаю, не варто), що в минулому. І банальне, що “історія вчить, що вона нічому не вчить” тут ні до чого. Все вони розуміють, радники радять, але “розпухле Его” заважає, вони думають, що особливі, влада — найбільший наркотик. Мало хто може їй опиратись.

І правителі у всі часи чіпляються за владу. Припускаються очевидних (для сторонніх спостерігачів) помилок. Помилок, що ведуть до загибелі. Бо нема особливих — є закономірності.

Музика https://youtu.be/exhhcIIuGIg хай буде фоном для розповіді про фатальність та закономірність.

Імператор Діоклетіан дотримав своїх же принципів передачі влади, чи добровільно, чи під тиском обставин — пробували розібратись у попередніх дописах.

А от Максиміан Геркулій, його співправитель, не зміг. І така прогресивна для свого часу система влади — тетрархія — фактично припинила існування, наступники використовували її засади лише  в свої інтересах, приводили до влади своїх союзників (та й ті — тимчасові, зі своїми інтересами). Захопливий чемпіонат — боротьба павуків у банці за владу — продовжувався.

Вдаватись в деталі біографії Максиміана не будемо, історичні джерела часто суперечливі, висловлюють точку зору своїх авторів, до того ж в наш час знайти потрібну інформацію — не становить великої проблеми. Про це, якщо цікаво (і про досяжність інформації, і про її висвітлення), тут: “Інфополова” та китайський маршал. Краще зупинимось на фактах та подіях, які призвели до фатального, але цілком закономірного, кінця життя імператора Максиміана Геркулія.

305 року (без бажання Максиміан, але підкоряючись волі та авторитету Діоклетіана, та після важкої виснажливої хвороби Діоклетіан) обидва августи складають владні повноваження. Августами стають цезарі (до речі, на головній картинці допису — основа колони на честь 10-річчя тетрархії та цезарування їх) Констанцій Хлор та Галерій, якому доручається обрати “замісників”-наступників. Цезарями стають Флавій Север та Максимін II Даза (Дайа), перший — військовий соратник, другий — племінник Галерія. Це й стало причиною подальших перипетій боротьби за владу.

Чому? Все просто — і колишній, і владний августи почувались ображеними й обділеними — вони мали синів, яких обійшли ставленики Галерія. До того ж є певні відомості, що саме завдяки обіцянці Діоклетіана зробити цих синів цезарями-спадкоємцями, Геркулій і склав владу 305 року.. А вже що думали ті сини…

Сина Констанція Хлора ми знаємо всі — без винятку. Не віриться? Знаємо — це той, хто зробив християнство державною релігією, забезпечив передумови її теперішнього становища — Костянтин Великий. Про нього — згодом, варто зупинитись детальніше, не дотично.

Максиміан Геркулій, як і Діоклетіан, був низького походження, син селянина-поденника з Паннонії (зараз Сербія) владу августа вважав своєю вершиною, винагородою долі. Така людина (ще й глибоким розумом не відзначався, радше хитрістю, кар’єра мала основою наполегливість) матиме бажання віддати свій найбільший здобуток? Ще й характер мав важкий та імпульсивний, відрізнявся жорстокістю, гоніннями на християн, які запровадив Діоклетіан з політичних міркувань, він підтримав і надав широких масштабів саме тому. І бога-покровителя, Геркулеса, що дав йому й прізвисько, обрав цілком правильно — був неймовірної фізичної сили.

Син Максиміна Геркулія Максенцій своє роздратування довго не приховував, вже в 306 році Максиміан за його намовляння повертає собі титул августа та їде до Констанція II Хлора (формально старшого августа) в Галлію за підтримкою. Видає за нього заміж падчерицю Феодору для зміцнення звязків, відмовляється від титулу. Але невдовзі Хлор помирає, а його війська проголошують августом Костянтина, якому ще й Галерій пропонує стати цезарем за відмову. Той погоджується.

Ці всі перегони дратують всіх: і владних, і “опозиційних”.

Максенцій теж не відстає. Користуючись невдоволенням містян Риму через втрату при новій владі провідного становища міста в імперії, за підтримки преторіанської гвардії та сенату захоплює владу у 307, для її легітимізації запрошує батька стати співправителем. Ви будете сміятись, але Максиміан Геркулій втретє стає августом. Та невдовзі йому здалось, що в сина більше влади, вони сваряться. Геркулій, який трішки раніше видав заміж вже іншу дочку — Фаусту (з нею теж пов’язана без перебільшення вікопомна історія, пізніше буде) для зміцнення владних позицій за Костянтина Великого, тікає до зятя. Ще й Діоклетіан (хоч “на пенсії”, але авторитет не втратив) вимушує Максиміана за умовами тетрархії зректись титулу.

Таки важкувато розібратись в цих хитросплетіннях інтриг та просто порахувати лише “законних” августів у імперії в цей час!

 

Але і в зятя Максиміан не заспокоюється. Проголошує в надцятий раз проголошує себе імператором, повстає проти Костянтина 308 року, але терпить поразку. Дістає прощення.

Думаєте це все? Аж ніяк! Він і далі плете інтриги та змови проти зятя. Його викривають і 310 року фатум таки отримує належну йому здобич — офіційно Максиміан Геркулій покінчує своє таке суперечливе життя самогубством. Ймовірніше, “наполегливо допомогли”…

Отак владні амбіції, дріб’язкове самолюбство, нестримний та неврівноважений характер стали причиною закономірного кінця Максиміана Геркулія, а державу кинули в нове криваве протистояння боротьби за владу, що закінчилось лише утвердженням самовладдя Костянтина Великого.

Про подальші перипетії нашого чемпіонату павуків у банці — наступного разу.

А поки — традиційно — хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше — на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.

Далі буде!

Не перемикайтесь!

Фото і колаж — Олександр Никифорчак