додому Культура Мавпячий бог. Старий щоденник. Карти здані

Мавпячий бог. Старий щоденник. Карти здані

62

Олександр НИКИФОРЧАК

Принадність таємниці. В чому вона?

Просто відшукати її розгадку – то таки просто. А якщо ці пошуки дарують нам ще чудесніші відкриття? А сам процес пошуків, його віражі та нові загадки? Що з цього варте зусиль? І, зрештою, відгадка таємниці зриває той шлейф, що й надає таємниці її таємничість. Вона перестає нею бути. Вона стає буденністю. Не жаль її скидати з п’єдесталу?

Музика фоном https://youtu.be/8kQZHYbZkLs і поринемо в таємницю.

Іноді, щоб оцінити по-справжньому те, що завжди з нами – треба це покинути й поїхати за тисячі кілометрів. Журналіст Крістофер Стюарт знайшов найцінніше – себе. Його порада сину, який на той час ще був немовлям, промовиста, цитую:

“Якщо тобі прийдеться обирати між шансом поїхати в джунглі на пошуки загубленого міста та можливістю цього не робити без роздумів обирай джунглі.”

Репортера-фрілансера Кріса Стюарта в пошуках репортажу доля кидала по найглухіших та найрізноманітніших закутках. З ким він тільки заради сенсації. І одного разу колишній спецпризначенець, розповідаючи про те, як він займався підготовкою повстанців-нікарагуанців в глухих джунглях Гондурасу. Легенду (там її чув) про Бланка Сюідад – загублене місто Мавпячого бога він згадав ненароком, фоном і прикрасою розповіді. Але цього було досить. Вона застила Крісу все, стала його “ідеєю фікс”. Далі все підпорядкувалось їй.

Зрештою Стюарт знаходить племінника Теодора Морда – Девіда. Той не вірив у таку безглузду (самогубство) смерть дядька, він сподівався, що журналіст розгадає таємницю (клубок таємниць) і віддає Крістоферу щоденник Теодора з описом його гондураської експедиції Мавпячий бог. Нюанси авантюризму(2-га частина розповіді про пошуки).

Епопея пошуків загубленого Мавпячого міста набирає обертів, а починалось все так: Біле місто Мавпячого бога, череп, лазер та банани, пригадаймо.

І знову виринули банани… Недарма… Цей смачний фрукт не раз ставав на заваді та ледь не ставав непереборною перепоною. А все водночас просто: американцям вони дуже сподобались, коли на початку 20-того століття було знайдено спосіб транспортування цих ніжних дітей тропіків, заради дійсно казкових прибутків американські транснаціональні фруктові компанії в прямому і переносному сенсі захопили владу в Гондурасі, приводили до влади і скидали уряди, підпорядкували там собі все – тому і термін “бананова республіка” саме звідси. Були чисельні спроби вирватись з-під такої опіки, самим порядкувати в своїй державі, революції та перевороти слідували одні за одними, покращенню стану справ у Гондурасі це не сприяло – злочинність та бідність росли. Ці перипетії ледь не зірвали експедицію Крістофера, в Гондурасі було введено військовий стан, але він встиг трішечки раніше закриття авіасполучення з країною та перекриття пересування транспорту всередині. Він вже був у “серці темряви”, “зеленому пеклі” – чарівному, поклику якого опиратись неможливо, місці – джунглях Москітії.

Це було влітку 2009 року.

Крістофер Стюарт із супутником у подорожі – доктором археології Крістофером Беглі повторили маршрут Теодора Морде. В районі, вказаному ним, дістались  руїн Лансетільяль, що залишилися від давньоіндіанського міста. Його в 1988 році розчистили та нанесли на карту волонтери з Корпусу миру. Місто складалося з більш ніж двадцяти земляних пагорбів, що оточували чотири площі та стадіон для гри в м’яч. Неподалік руїн виявили білу скелю, що, на думку Стюарта, схожа на зруйновану стіну.

Про свою мандрівку Крістофер Стюарт видав чудову (рекомендую) книгу “Країна джунглів. У пошуках мертвого міста”, став лауреатом Пулітцерівської премії.

Але не вдалося знайти вагомих підтверджень того, що руїни Лансетільяля насправді є загубленим містом Мавпячого бога Теодора Морда.

Саме цікаве тут – Морд не знаходив міста Мавпячого бога. Як і Крістофер Стюарт. Журналіст бачив не всі щоденники, їх три було… Вони й не могли його знайти – Стюарт не там шукав, дотримуючись вказівок щоденника Теодора. А Морд і не шукав, просто використав ситуацію, маючи зовсім іншу мету, якої добився. Назвати його шахраєм, як Мітчелла-Хеджеса? Ні, його відкриття справді величне, просто стався збіг обставин.

Всі три частини щоденника пощастило прочитати американському письменнику та журналісту видань “The New Yorker”, “National Geographic”, “Natural History” Дугласу Престону. Та ще й (доля любить пожартувати) багаторічному співробітнику не раз вже згаданого музею індіанської культури в Нью-Йорку. Його 2011 року запрошують штатним репортером для опису ходу експедиції до Москітії для пошуків … загубленого міста Мавпячого бога.

Довгий час основною трудністю в картографуванні тих районів були густі ліси, вони були важкодоступні, а при авіазніманні глушили сигнал радару. Але наука не стоїть на місці, було відкрито дійсно проривний та революційний метод лазерного картографування, до пошуків долучилось НАСА.

Престон в щоденнику Морда знайшов розгадку таємниці Теодора – він шукав (і знайшов!) в джунглях Гондурасу золото, це була його мета, але далі на заваді стала війна та шпигунські пристрасті на службі Сполученим Штатам. І своїм супутником геолога він тому і обрав. Пошуки загубленого міста приховували справжню ціль – відшукати не Ельдорадо, а золоті копальні. Про реальні пошуки міста в щоденнику Морда згадувалось лише раз – як виправдатись перед спонсором та потребу купити в торговців артефактів для аргументації. Всі інші згадки міста Мавпячого бога – лише ширма, писав “місто” – мав на увазі “золото”. І, щиро кажучи, не особливо це і приховував, писав у щоденнику саме про свої пригоди золотошукача. Я в попередньому дописі натякав – ніхто на щоденники уваги не звернув, їх, по суті, зацікавлені і причетні не читали.

Дугласа Престона, як сказано вище, було запрошено в експедицію, що новими методами лазерного картографування мала створити карти тієї недоступної місцевості та сподівалась побачити на моніторах обриси глибоко захованого густими джунглями міста.

І таємниця загубленого міста нарешті розкрилась: літак робив знімання місцевості з допомогою променя лазера, комп’ютер обробляв дані – на моніторі стало чітко видимі заховані густими джунглями, здавалось, навіки обриси Бланка Сьюідад – міста Мавпячого бога. Президент Гондурасу заявив тоді, що будь-яка інформація, пов’язана з виявленим Білим містом, є державною таємницею.

Лазерна аерокартографія дала основу для наземної експедиції. 2012 року експедиція фахівців з Колорадського університету в Боулдері, Національного незалежного університету Гондурасу та Інституту антропології та історії Гондурасу на чолі з археологом Крістофером Фішером виявили в джунглях 52 артефакти, що відносяться до періоду 1000-1400 років нашої ери. Вони остаточно зірвали покрив таємниці. Місто Мавпячого бога стало реальністю. Для ілюстрування я взяв фото та скріншоти відео від “National Geographic”.

 

Щоб уникнути пограбувань і візитів туристів, місце виявлення цивілізації, як і раніше, тримається в секреті. Опубліковані журналом “National Geographic” фотографії свідчать про те, що руїни древньої цивілізації – площі, земляні вали й піраміди – на диво добре збереглися.

Дуглас Престон у 2015 році знову з експедицією, що робила опис міста та знімала документальний фільм, відвідує загублене місто. Як і Крістофер Стюарт, про свою подорож написав книгу (читав, рекомендую) “Загублене місто Мавпячого бога: правдива історія”, виходить 2017-того. І книга, і фільм стають бестселерами.

Жаль розлучатись з таємницею, навіть, якщо вона розкрита, а наша епопея про пошуки міста Мавпячого бога – то, швидше, клубок таємниць, кожна з яких своєрідна та дивовижна. На жаль дуже багато залишилось “за кадром” нашої розповіді, трішки більше інформації охочі зможуть знайти на моїй сторінці в фейсбуці: Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-каналі: Історії про монети, монети про історію.

Та, традиційно, хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь).

Далі буде!

Не перемикайтесь!

Фото і колаж – Олександр Никифорчак

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я