Домой Топ Новости Газ, наркотики та завищені народні очікування: що стоїть за «революційною ситуацією» в...

Газ, наркотики та завищені народні очікування: що стоїть за «революційною ситуацією» в Ірані

339

Олександр МІШИН

В Ірані четвертий день поспіль тривають найбільші за останні 8 років акції народного протесту. Загинули вже дві людини (є непідтверджені відомості про 6 загиблих). Антиурядові демонстрації охопили понад 30 великих міст (Мешхед, Нішапур, Тегеран, Кашмер, Шахруд, Керманшах, Рашт, Кум, Ісфаган, Шираз), але поряд з цим і невеликі населенні пункти. Люди палять поліцейські автомобілі, офіси Басідж та плакати рахбара – аятоли Хаменеї. «Контрреволюціонери», як їх називають в МВС Ірану, закликають піти у відставку й президента Роухані. Безумовно поточні іранські протести мають комплексні причини, як внутрішні, так і зовнішні.
Щодо внутрішніх причин наявний консенсус. Це безробіття та корупція, що дуже болісне сприймається молоддю, особливо тими людьми в яких якісна професійна освіта. Зокрема такі люди були каталізатором «арабської весни» в Тунісі рівно 7 років тому.
Іранська молодь також схильна до протесту через те, що після укладення «великої ядерної угоди» і поступового зняття санкцій очікувала стрімке поліпшення свого життя, але цього не сталося. Середня іранська родина за останні 10 років стала біднішою на 15%. Що цікаво в 2016-2017 рр. році інфляція в Ірані уповільнилася і стала вимірюватися однозначною цифрою. Така сама ситуація спостерігалася в 2009 році, коли інфляція була найнижчою за довгі десятиліття – 2,7%, але саме в цей рік вибухнули значні акції протесту проти президента Ахмадінеджада.
А от зростання ВВП Ірану цього року уповільнилося у порівнянні з минулим роком майже на третину: з 6,6% до 4,2%. Тобто намітився певний спад. Саме незначні спади ВВП на фоні завищених очікувань є стимулом до виникнення поляризації у суспільстві, а в перспективі протестних рухів.
Не менш цікавими є зовнішні причини протестів в країні. Їх теж чимало, але найголовнішими є енергоносії, наркотики та майбутня зміна керівництва Державного департаменту США.

Розпочати варто з останнього чиннику. Діючий голова держдепу Рекс Тіллерсон давно має конфлікти з Трампом та хоче залишити свою посаду. Потенційним його наступником є посол США при ООН Ніккі Хейлі. Вона є одним з яструбів та прибічників жорсткого курсу щодо Ірану. Саме того курсу, який Трамп проголосив в жовтні 2017 року. Мета нової американської стратегії полягає у всебічному стримуванні Ірану, як головного джерела терористичної загрози на Близькому Сході. Рекс Тіллерсон неспроможний проводити дану політику, тому перестановки є очікуваними. Антиурядова протестна активність в Ірані має засвідчити, що власний народ не підтримує агресивну зовнішню політику Тегерану в арабському світі. Це підтверджують гасла демонстрантів в Мешхеді: «Не Газа, не Ліван, моє життя – Іран». Отже, світ має побачити в цьому підтвердження справедливості нових підходів Вашингтону щодо Ірану.

У нової політики США є цілком логічне економічне пояснення, що пов’язане з боротьбою за поліпшення конкурентних позицій на ринку енергоносіїв. Американський бізнес прагне збільшити частку американського сланцевого газу на міжнародному ринку. Зокрема в азійському та європейському його сегмента, де сконцентровані найбільш платоспроможні споживачі. При цьому США планують наростити свою частку в рази. Для цього необхідно посунути конкурентів. Окрім Катара, який з червня 2017 року перебуває в блокаді значним конкурентом США виступав Іран. Після перемоги над ІДІЛ в Сирії та Іраку Тегеран отримав спроможність збудувати газопровід через ці країни у напрямку держав ЄС. Як відомо Іран є газовою наддержавою, що володіє 15% запасів природного газу на планеті. Масований вихід іранців на цей ринок спричинить падіння цін на газ, що не на користь США, яким важливим є не лише збільшення частки на ринку, а ще маржинальність продажів. На цьому тлі дестабілізація Ірану виглядає цілком логічним кроком для усунення конкурента.

Ще одним опонентом іранського уряду є глобальний наркобізнес. Іран, що межує з Афганістаном (кордон довжиною 900 км) давно став найважливішим транзитним каналом для збуду афганського героїну до Європи. Щороку на підтримання інфраструктури для боротьби з контрабандою наркотиків уряд Ірану витрачає майже 1 млрд.$. У «нарковійнах» вже загинули понад 4.000, а отримали поранення майже 13.000 іранських правоохоронців, і це лише за офіційними даними. Іран обвинувачує держави-члени НАТО в тому, що вони проводять безвідповідальну політику в Афганістані. Через це в період з 2001 по 2016 роки виробництво опіуму в країні зросло з 200 до 9.000 метричних тон, тобто в 45 разів. Насправді НАТО веде боротьбу з нарковиробництвом у Афганістані, але цей бізнес є настільки прибутковим, що місцеві еліти не бажають від нього відмовлятися. Опіумні поля в країні складають площу 224.000 га, а загальний обсяг збуту опіуму-сирцю та героїну досягає 70 млрд.$. В цій схемі Іран не лише транзитний хаб, а ще й значний ринок збуту. Понад 2,8 мільйонів іранців є закоренілими наркоманами, при цьому 67% з них вживають саме героїн. Це офіційна статистика, а реальність є ще гіршою: від 10 до 20% населення Ірану є наркозалежними. В країні існує величезна мережа торгівців, які підтримують цю ганебну ситуацію. Уряд Ірану веде рішучу боротьбу з наркобаронами, для цього з 1991 року діє Антинаркотична поліція на чолі з бригадним генералом Алі Моаєді. Енергійні заходи уряду не влаштовують нелегальних наркоділків, що втрачають прибутки, тому їм вигідно спонсорувати антиурядові акції. Все відбувається за тією ж схемою, що в Ємені в 2011-2012 рр., коли торгівці катом (наркотична рослина) підтримували антиурядові сили аби дестабілізувати країну та убезпечити собі спокійні умови для роботи. В наші дні наркотичний кат є головною с/г культурою, що її виробляє Ємен! Якщо в Ірані впаде теократичний уряд, то країна цілком можливо стане новим Афганістаном чи Єменом в плані вирощування наркотичних рослин з відповідними негативними наслідками для усією планети.

Поки це найгірші сценарії. Поточні ж антинародні протести в Ірані не стануть, ані «іранською весною», ані черговою спецоперацією «Аякс», що скинула режим Мохамеда Мосаддика в серпні 1953 року. Зараз найбільше потрібна медійна картинка для підкріплення правильності нового курсу Трампа щодо Ірану, і передноворічні мітинги в Ірані цілком задовільняють цій потребі. Народний протест виглядає правдоподібною та якісно, і це зараз головне.