Домой Социум Олексій АРЕСТОВИЧ: ВІТАННЯ ВІД СКОРО ПАДСЬКОГО

Олексій АРЕСТОВИЧ: ВІТАННЯ ВІД СКОРО ПАДСЬКОГО

92

Київ. 23 січня 2017 року (Політком, Олексій АРЕСТОВИЧ). Епічний баттл навкола #новиймовнийзакон, це видимий вияв конкуренції проектів майбутнього, про який так багато говорили окремі агенти ФСБ.

25 років, поки Друга українська республіка виконувала мінімальні завдання по утриманню «стабільності», питання проектів майбутнього, себто відповіді на питання – куди живемо і що будуємо?.. – ретельно ховалось під ковдру.

Ці часи скінчилися, бо Друга українська республіка вичерпала себе восени 2013 року і як Система, не здатна більше виконувати не лише завдання проектування власного майбутнього, а і нагальні завдання «нормального існування».

Вичерпаність ресурсів і сенсів Системи, що за 20 років склалася в Україні, співпала з вичерпаністю сенсів та ресурсів існування Системи, що склалася у світі з 1945 та 1648 років. Вестфальський та Ялтинсько-Потсдамский, а разом і Віденський (1815 рік) світи вичерпали себе.

Українська громадянська війна за Майбутне стане (стає) частиною Першої світової громадянської війни за Майбутне.

Ця війна, яка фактично йде декілька років (з початку війни у Сирії), а календарно розпочалась з інавгурацією Трампа, виобразиться у формі конкуренції не на життя, а на смерть різних проектів Майбутнього, у якому захоче жити світ.

Майбутнє, яке хоче влаштувати Маск, принципово та непримиренно відрізняється від майбутнього, яке хоче влаштувати Трамп та Путін, або ЦК КПК.

Люди та сили розпочнуть ділитися не стільки за сталими ознаками минулої епохи (мова, національність, громадянство, класи, суспільні групи, етноси, релігії), скільки за ознакою конкретного проекту Майбутнього, якого вони прагнуть.

Це буде перший загальний вияв нового часу, нових сенсів, нових архетипів.

Не варто вважати, що вдасться відсидітися, або обмежитись лайкою у соцмережах.

Громадянська війна як війна за конкретний проект Майбутнього жалю не знає.

Розломи підуть по родинах, головах, серцях та душах.

Приклад:

— автори #новиймовнийзакон виходять з проекту Майбутнього, у якому хочуть відтворити Україну Модерну.

Тобто переграти «історичну несправедливість», згідно з якою увесь період Модерну (17-20 ст.), період, коли власне створювалися європейські нації, Україна не мала власної державності, а перебувала у складі декількох інших держав, які, тим чи іншим чином, не сприяли або репресували розвиток етнічної української маси у політичну націю.

Авторам та прихильникам такого проекту Майбутнього здається, що можна прискореними темпами (10-20 років), провести прискорену модернізацію суспільства та примусово створити політичну націю на основі етнічної української маси та добровільно доданих до неї представників інших етнічних груп.

Цей проект я називаю «націоналістичним».

З моєї точки зору, це інвестиції у Минуле.

Даний проект має чіткі ознаки дисциплінарного суспільства Модерну (примус), час якого минає, і, насправді, протирічить базовим українським архетипам (волі, свободи), як спроба зробити з українців німців.

Ті, хто прагне «…запанувати на своїй, Богом даній землі», вже не перший історичний раз, забувають, що кордони Богом даної землі, сильно менше кордонів сучасної держави «Україна», які утворені тими самими системами розподілу світу, час яких минув – Вестфальською, Ялтинською, Ґельсінською (1975 року).

Цей проект «Модерна Україна-2,», яка за 10 років закриває історичні негаразди у сенсах, що минули, має усі шанси бути утвореним — у розмірі колишньої Гетьманщини, без виходу до моря.

Замість «Межімор’я» отримати «Безмор’я».

Скільки проіснує така Гетьманщина за часів майбутніх масштабних зіткнень у цій частині Європи – питання риторичне.

По інший бік мовосрачу знаходяться прихильники декількох інших проектів «єврооптимістичного» з його хартією мов (станом у мовній сфері, якій відображає актуальний закон про мови), «радянського», «російського», напівпроекту «Україна — як Ізраїль Східної Європи».

Ці люди ніколи не стануть миритися з нав’язування їм чужого проекту і будуть вимушені обрати форми особистого та суспільного спротиву.

Моє зауваження полягає у тому, що уніфікувати багатоукладене (історично, подобається це чи ні) українське суспільство до одного з укладів (будь-якого) не вдасться, і масштабні спроби це зробити (вочевідь, немінучі) призведуть до чергової історичної катастрофи державності.

Історичний час уніфікації (Модерн) минув.

Єдиний, придатний проект Майбутнього – це інтеграційний проект, який включає у себе кращі якості інших проектів.

Складність його інсталяції полягає у тому, що людина не може «обрати проект».

Проект – це ціннісна річ, а цінності не можуть бути предметом вільного вибору, лише шляхи до них.

Для того, щоб інсталювати в Україні інтеграційний проект, потрібні нечувані та небачені суспільні зусилля та вироблення нових суспільних форм інтеграції нації.

Неможна сказати, що ми цього зовсім не вміємо.

Такі форми були показані Україною світові під час Майдану.

Але наразі у нас перемагає великий буддистський проект «хай усе йде, як йде».

У суспільстві нема розуміння, що у часи початку світового змагання за варіанти Майбутнього неможливо просто зосередитись на «економічних реформах», на «будівництві просто нормального життя» або на «просто залиште нас в спокої».

Соціосистема, яка відмовляється від свідомого конструювання власного майбутнього, завжди стає жертвою чужих проектів майбутнього, тим більше, якщо вони інсталюють універсальні та інтеграційні принципи.

Поки ми, як соціосистема, чітко заходимо у сценарій 1918 року, коли нерозумна конкуренція проектів, призвела до втрати щойно отриманої державності.

П’ятий (універсальний та інтеграційний) проект обов’язково переможе у світі, але зовсім необов’язково – в Україні.

Якщо найближчим часом російськомовні не зрозуміють, що треба йти на особисті жертви щодо вивчення та надання відповідного місця української, а національно орієнтовані не підуть за стіл перемовин та особисті жертви щодо відмови від примусу інших до власних цінностей, не договоряться на засадах спільного суспільного блага, – Скоро Падський привітно посміхнеться нам з того світу.