Домой Стратегия Моделі відповідального громадянства

Моделі відповідального громадянства

395
Богдана Бабич, директор Інституту практичної політики

Київ. 01 серпня 2016 року (ПолітКом, Богдана БАБИЧ, директор Інституту практичної політики). Недавні проміжні вибори в семи округах показали, що представницька демократія в Україні увійшла в завершальну кризову фазу. Учасники кампанії пишуть про скупку голосів, адмінресурс, пасивність і продажність виборців, корупцію і правовий нігілізм, маніпуляції і фальсифікації. Шансів для нового, для якісних змін у такій системі немає і бути не може. І тут питання зовсім не у виборчій системі або «нових обличчях» у політиці.

В Україні була і чиста мажоритарна система, і пропорційна, і змішана, і ніби як «відкриті списки» на останніх місцевих виборах були, а результат один і той самий. Обирають популістів, некомпетентних демагогів або корумпованих казнокрадів.

Можна знову сподіватися на «нові проекти», але це марнування нашого часу на даремне тасування крапчастої колоди. Якщо не змінювати правила гри, це означає свідомо програвати шулерам.

У мирний час можна довго експериментувати з виборчим правом і шукати оптимальну політико-правову модель, але у нас війна на Сході країни. І загроза розпаду державності через неякісний правлячий клас та клептократію еліт скоро може стати реальністю.

Потрібно шукати рішення поза представницькою демократією. І таке рішення є – відповідальне громадянство.

У своїй статті «Чому в Україні треба вводити інститут відповідального громадянства» я описала передбачувану модель упровадження відповідального громадянства в Україні під час майбутньої Конституанти і підписання нового Суспільного договору. Стаття викликала дискусію в суспільстві, підштовхнула до обговорення різних варіантів підвищення якості виборця.

Під час засідання «Πολιτεία.Club» ми обговорили кілька моделей введення відповідального громадянства. Сьогодні Вашій увазі пропонується певний реєстр моделей.

1 Модель. SMART VOTE (Богдана Бабич)

Крок 1. Для України розрив з пострадянським минулим і перехід до нової якості державності можливий шляхом підписання нового Суспільного договору. Йдеться про перезаснування держави на нових принципах і в ім’я загального блага. Саме громадяни повинні погодитися з новими правилами гуртожитку і заснувати державу.

Громадянин, підписуючи договір, отримує не тільки права і свободи, але, в рамках Республіки, усвідомлено бере на себе відповідальність. Це свідоме рішення і правовий акт.

На думку Дениса Семенова, у Суспільному договорі ми повинні передбачити механізм його оновлення. Заборонити «точкові» зміни, але зафіксувати право і навіть обов’язок суспільства не рідше, ніж раз на 20 років (може, і менше, цей термін пропонував Джефферсон у XVIII столітті) розробляти і приймати новий.

Також, Денис Семенов пропонує, щоб законодавчо була зафіксована відповідальність кожного (!) громадянина за порушення принципів Суспільного договору – позбавлення статусу громадянина з можливістю відновлення через якийсь термін або без такої.

Крок 2. У тексті нової Конституції України необхідно передбачити положення про «громадян» і «жителів» держави Україна.

Громадянами є ті, хто підписав Суспільний договір і склав іспит на знання: а) української мови; б) історії України; в) основ конституційного ладу. Це дає право громадянам голосувати, бути обраними і займати посади в органах державної служби та силових структурах. Право створювати і бути членами політичних партій мають тільки громадяни.

Жителі України мають всі ті ж права, що і громадяни, крім виборчого права і можливості займати державні посади.
При цьому жителі України мають право обирати до органів місцевого самоврядування (чиновниками місцевого рівня можуть бути тільки громадяни).

Іспит на громадянство проводиться раз на рік. Кількість спроб не обмежена.

Іспит на набуття громадянства організовується за зразком Зовнішнього незалежного оцінювання для абітурієнтів ВНЗ. Кожен житель України або іноземець, незалежно від національності, кольору шкіри, сексуальної орієнтації, віросповідання, після підписання Суспільного договору, має право отримати громадянство України і виборчі права згідно з новою процедурою.

Тести розробляються Міністерством освіти за участю громадськості та експертів. Головною умовою є можливість скласти тест середньостатистичним випускником загальноосвітньої школи.

Підготовка до складання тестів здійснюється шляхом масової освітньої кампанії (від безкоштовних мовних курсів до онлайн-тренінгів зі знання історії та конституційного ладу) і просвітницьких програм.

2 Модель. Картка виборця (Ірина Бєлачева). Під час Конституанти пропонується ввести на рівні законодавчих новацій іспит-тест на знання основ конституційного ладу України (основ нового Суспільного договору). Людина, що склала цей іспит, вноситься до реєстру виборців і отримує «картку виборця», яка дає йому право голосувати і бути обраним.

По суті, ця модель не надто відрізняється від моєї пропозиції. З трьох тестів пропонується залишити тільки один (цю ідею пропонував Денис Семенов).

Як пише Денис Семенов, «я проти іспиту з мови, оскільки знання мови не говорить про потенціал людини бути громадянином. Ми повинні орієнтуватися на майбутнє, сучасний глобальний світ, де мова стає всеопераційним фактором. Наявність якоїсь єдиної версії історії суперечить принципу недомінації. Я б, напевно, краще ввів іспит на майбутнє України, але поки не знаю, як виміряти і оцінити результати :-))»

Крім того, у цій моделі немає акцентування на поділі на громадян і жителів. Просто вводиться обмеження в частині виборчих прав – кваліфікаційний іспит на розуміння, що обираємо і як це функціонує.

Іншими словами, це більше тест на знання своїх прав і обов’язків як громадян держави Україна.

3 Модель.Респонсизм. Концепція Респонсизму (від лат. Responso – відповідати, есперанто responsо – відповідальний) була висунута групою активістів (серед них відомий політтехнолог Сергій Гайдай) ще в 2010 році, коли стало зрозуміло, що вибір між Януковичем і Тимошенко не принесе нічого хорошого Україні.

Тоді спільнота респонсистів запропонувала передати владу до рук відповідального класу, позбавленого частини громадянських прав. Решта громадян утворюють вільний клас, який володіє всією повнотою прав і свобод, за винятком права брати участь в управлінні державою. Можливості переходу з класу в клас повинні закріплюватися за кожним громадянином країни і регулюватися законодавчо.

Згідно з респонсистами, «відповідальний клас» – частина суспільства, наділена правом обирати, бути обраною і служити в органах державної влади. Ці права завойовуються в ході проходження вільними громадянами країни спеціальної процедури відбору (зазвичай пов’язаної з військовою службою або її різновидом), що триває кілька років, метою якої є доказ претендентом готовності пожертвувати своїм життям заради країни. Представники відповідального класу обмежуються в частині громадянських прав і свобод (заборона на право володіння засобами виробництва для діючих чиновників і членів їх сімей, відсутність презумпції невинності, більш жорстке покарання за порушення закону і т.д.) на весь час перебування у цьому класі.

«Вільний клас» – усі громадяни країни за фактом народження або тривалого проживання. Вільний клас володіє найширшим спектром цивільних прав і свобод при мінімальному втручанні держави в його життя (право обирати органи місцевого самоврядування та правопорядку, лояльне оподаткування, незалежний виборний суд, максимальне право на захист свого життя і здоров’я і т.д.) за одним винятком – представники вільного класу позбавлені права обирати, бути обраними до органів державної влади та займати посади державних чиновників.

Перехід з класу в клас є добровільним актом і можливий для всіх громадян, які досягли повноліття. Процедура переходу закріплена законодавчо. Таким чином, в суспільстві формується система соціального балансу, при якій кожен громадянин може зробити усвідомлений вибір – користуватися всією повнотою прав і свобод, але не брати участі в державному управлінні або брати участь в управлінні державою, але бути обмеженим у значній частини прав.

4 Модель. «Податковий ценз» (Микола Садченко). Ця модель фактично є модифікованим майновим цензом, який існував у виборчому праві в XIX – на поч. ХХ століття. Згодом до ідеї податкового цензу на участь в політиці прийшли деякі лібертаріанці.

Тільки люди – платники податків, з яких формується державний бюджет, мають виборчі права і можуть претендувати на державну владу, бо вони зі своєї кишені цю владу утримують.

Громадяни, які не платять з тієї чи іншої причини податки, а, наприклад, отримують соціальну допомогу протягом тривалого часу (від 5 років) або виключно держпенсію (прихильники «податкового цензу» вважають солідарну пенсійну систему «злом» і вимагають переходу на накопичувальну, з якої сплачуються податки) не беруть участь у виборах і не мають права претендувати на виборні посади або держслужбу.

Специфічне обмеження виборчого права для певних груп громадян закріплено в Конституції Данії. Фактично, голосувати мають право ті, хто платить податки. Так, стаття 29 (1) Конституції Королівства Данія: «… закон встановлює, у яких випадках кримінальні покарання та соціальна допомога по бідності можуть бути законною підставою для позбавлення виборчих прав».

У деяких муніципалітетах до виборчих списків не вносять громадян, які не сплачували вчасно місцеві податки, а також отримують допомогу для незаможних.

5 Модель. «Служба гарантує громадянство». Модель описана Робертом Енсоном Хайнлайном в романі «Starship Troopers / Зоряний десант» (1959 рік).

Хайнлайн розглядає соціальну відповідальність як готовність віддати своє життя за співтовариство / соціум.
Сьогодні, коли демократія сама по собі вичерпує свій потенціал для зростання цивілізації, політичні права перетворилися на щось само собою зрозуміле, а, отже, і втратило свою цінність. Але політичні права – це не просто можливість поставити хрестик в бюлетені для голосування, це відповідальність, підтверджена справою.

Тому виборче право має бути тільки у тих, хто пройшов дворічну добровільну службу, причому необов’язково в армії (наприклад, волонтерську або альтернативну).

Багато прихильників моделі пов’язують цю ідею з проектом створення розгалуженої системи підготовки резервістів, повернення до загальної військової повинності і формування підрозділів територіальної оборони (крім контрактних ЗСУ).

Після проходження служби в територіальній обороні, добровольчих батальйонах або ЗСУ (1 рік) громадянам надаються виборчі права і можливість займати державні пости.

Варто зазначити, що в тому чи іншому варіанті ця модель працює в якості бонусу для комбатантів збройних сил Франції (Іноземний легіон), Росії, США і теоретично навіть в Україні (спрощене право на громадянство для учасників бойових дій в зоні АТО).

В Ізраїлі діє закон про надання ізраїльського громадянства особам, які прослужили в Армії оборони Ізраїлю 18 місяців, навіть якщо вони не є євреями за Галахою і Законом про повернення. Закон стосується також солдатів, звільнених з військової служби до завершення півторарічного терміну через хворобу або поранення, які трапилися під час служби в ЦАХАЛі.

6 Модель. Викуп голосу або плата за участь у виборах. Ця модель також передбачає підваріанти.

«Викуп голосу». Держава «викуповує» право голосу у тих, хто готовий його обміняти на разові виплати в якості соціальної допомоги. Якщо вже скупка голосів стала повсякденним явищем на виборах і її неможливо побороти в рамках нинішнього кримінального та виборчого законодавства, то її можна легалізувати. Людям, які готові відмовитися від права обирати і бути обраними, під час електоральної кампанії пропонується цілком легально оформити разову субсидію, еквівалентну 3 середньомісячним платежам за житлово-комунальні послуги. Паралельно з цим розгорнути масову боротьбу з підкупом виборців і «кошмарити» так, щоб легальний продаж голосу став краще нелегального на користь окремого кандидата.

Плата за участь у виборах. Той, хто бажає брати участь у виборах вносить певну суму на рахунок ЦВК (на організацію виборчого процесу). Сума ця еквівалентна разовому щомісячного платежу за житлово-комунальні послуги. Кандидати і партії і так платять за участь у виборах. Чому фінансовий тягар покладається виключно на суб’єктів виборчого процесу, а не на виборців?

В обох підваріантах цієї моделі ми, таким чином, створюємо фільтр, який призводить до зменшення політичної корупції виборців. В одному випадку – люди, які не дорожать своїм голосом, просто змінюють його на субсидію (законно); в іншому – людина подумає, чи потрібно йому йти голосувати, якщо за це потрібно ще й заплатити. Природно, можна роздати гроші виборцям і послати їх голосувати за потрібного кандидата / партію, але ціна питання зросте у декілька разів. Олігархам стане невигідно.

7 Модель. Інтегративна. Ця модель народилася як підсумковий документ обговорення ідеї відповідального громадянства під час засідання «Πολιτεία.Club» і являє собою продукт колективної творчості.

Головною умовою майбутньої Конституанти (перезаснування держави) закладається підписання нового Суспільного договору самими громадянами. Перед цим вони повинні розуміти, що вони підписують і які права / обов’язки приймають.

Як вважає Тарас Бебешко, відповідальне громадянство повинно ґрунтуватися на особистому усвідомленні (cognitio) і волевиявленні кожного (не всіх!). «Політія зароджується з усвідомлення (cognitio) монарха – одного; реалізується свідомою (cogito) волею аристократії – декількох, щоб стати надбанням кожного (sum) …»

Другий крок – іспит (тест) на знання основ конституційного ладу. Це стосується всіх бажаючих стати громадянами нової держави Україна і отримати права обирати владу.

У частині права бути обраним і претендувати на державні посади пропонується на першому етапі (5 років) ввести обов’язковий ценз: а) служба (1 рік в армії / волонтерська служба на благо суспільства) або б) податок (сума поки не визначена). Через п’ять років право на держслужбу і бути обраним має надаватися виключно після служби.

Ті, хто не бажає складати іспит, стають жителями України зі збереженням громадянських прав та обов’язків за винятком права обирати і бути обраним, а також права на держслужбу і службу в правоохоронних органах і армії (вони не призиваються до ЗСУ і територіальної оборони).

Що стосується громадян України, а також жителів діє презумпція невинуватості; щодо громадян, які бажають бути обраними або держслужбовцями – презумпція винуватості (вони повинні доводити свою невинуватість).

Реалізація

Як цю «фантастику» втілити в життя? Не так складно, як здається на перший погляд. Саме зараз в Україні той самий час і те саме місце, де подібні зміни можуть відбутися.

Ось, наприклад, народний депутат від «Народного фронту» Олександр Кірш підтримав нашу ідею відповідального громадянства. Він або колеги цілком можуть внести відповідний законопроект (навіть, при вдалому збігу обставин, зібравши 300 голосів) і провести через парламент. Чому б ні?

Однак більшість учасників дискусії вважають, що нинішня політична система доживає свої останні дні і ситуація винесена на гребінь хвилі нового революційного Суб’єкта.

Цілком можна погодитися з думкою Тараса Бебешка про те, що введення «відповідального громадянства» de facto утворює іншу «паралельну» суб’єктність. Саме з цього потрібно виходити. Ця суб’єктність не є (поки) повністю легітимною по відношенню до діючої. Так що питання №2 – легітимізація …»

Чи буде це силовим сценарієм, чи мирною революцією, покаже час. Зрозуміло одне: новий суб’єкт повинен запропонувати якісно нові правила і нову модель розвитку країни.

Відповідальне громадянство може стати основою ідеї, здатної змінити країну. У ньому є потенціал для прискореного розвитку інноваційних моделей управління, інститутів безпосередньої громадської участі в управлінському процесі, які формують інститути Республіки.

Наприклад, можна говорити про впровадження права на відкликання депутатів (пропозиція нардепа Олександра Кірша), громадський контроль над чиновниками та ін. на підставі блокчейну і електронного договору (розробка Центру розвитку інновацій КМА).

Той же підпис під новим Суспільним договором може бути електронним, та й самі вибори потрібно проводити у вигляді електронного голосування. Всі технічні умови для цього вже є.

Очевидно, що прискориться процес відмирання непотрібних функцій держави і перехід до концепції держави-платформи. Щось буде делеговано громадянському суспільству або приватним економічним агентам (тому що вони більш ефективні), щось піде в електронні девайси і сервіси. Кандидати на деякі посади можуть визначатися через меритократичні програми і обиратися жеребом серед рівнокомпетентних.

На думку Дениса Семенова, «навіщо нам відповідальний громадянин, над яким нависає адміністративно-бюрократична машина представницької демократії? Нам потрібна така система, де відповідальні громадяни зможуть мати реальний вплив на прийняття рішень щодо загального блага. У суспільстві еліти вже не повинні мати індульгенцію на підкилимні договорняки».

Суспільний договір і відповідальне громадянство формують стійкий новий громадянський консенсус.

Фактично ми можемо розірвати замкнуте коло народних бунтів і увійти в період участі громадян у співуправлінні державою. Таким чином, республіканська модель стає переходом до встановлення синархічних умов проростання Ладу (за Тарасом Бебешком).

Відповідальне громадянство створює умови для виховання нового покоління українців, які не зв’язані совковим менталітетом.

Часовий лаг для цих змін у нас рік-півтора. Потім Україна увійде в логіку колапсу, з якого навряд чи вийде цілісною державою.

Ми змінимося або нас поглинуть адаптивні і сильні.

P.S. Якщо я забула і не врахувала чиюсь ідею – прошу повідомити. Матеріал буде доопрацьовуватися, і згодом я його опублікую.

Подискутувати і запропонувати своє бачення можна у мене на сторінці за принципом «критикуєш – пропонуй з аргументацією свій варіант». Тролів буду нещадно банити 🙂

https://www.facebook.com/Bogdana.Babych
https://www.facebook.com/bodana.babych