Новий Трудовий кодекс: оптимізація роботи чи трудове

Київ. 16 листопада 2015 року (Профспілкові ВІСТІ). 5 листопада Верховна Рада схвалила в першому читанні нову редакцію Трудового кодексу України. На переконання більшості депутатів, кодекс покликаний привести законо­давство України в трудовій сфері до європейських стан­дартів та реалій сьогодення. Опоненти мають діаметрально протилежну думку: документ написаний під диктовку і на замовлення представників великого капіталу. Тож існує загроза обмеження прав людей праці та нівелювання ролі профспілок. Пересічні українці допоки до кінця не збагну­ли, що відбулося насправді: змінили обкладинку чи зміст Трудового кодексу? Про це – на шпальтах нашого видання.

НЕРІВНОЦІННИЙ ОБМІН

Баталії довкола ухвалення Трудового кодексу (ТК) точаться багато років. Верховна Рада впродовж останніх 12 років на­магається внести зміни до Ко­дексу законів про працю. Однак жоден склад парламенту не взяв на себе відповідальність щось радикально змінити. І от ниніш­ній депутатський корпус зва­жився прийняти новий ТК. При­чому, на переконання колишньо­го міністра соцполітики Людми­ли Денісової, цей «Трудовий ко­декс орієнтується на Європей­ську соціальну хартію, ратифіко­вану нашою державою, на Де­кларацію прав людини, Міжна­родний пакт про економічні, со­ціальні та культурні права і Кон­венцію Міжнародної організації праці». Про це пані Денісова заявила з трибуни сесійної зали, презентуючи новий документ.

Справді, Україна досі живе за нормами й правилами КЗпП, яко­му понад сорок років. Як пояснив міністр соціальної політики Пав­ло Розенко, партнерів України ця обставина шокує. «Коли наші партнери приходять в Україну і бачать, що сучасна держава живе за стандартами трудового законодавства 1972 року часів УРСР, це викликає у них, м’яко кажучи, «глибоке здивуван­ня». Питання ставлять одні й ті самі: в якій країні і в якому столітті ви жи­вете?» – підсу­мовує високопосадовець. У новому Кодексі він вбачає май­же панацею від усіх економічних і соціальних бід дер­жави. За його словами, Кодекс неодмінно лібера­лізує ринок праці й захища­тиме права найманих працівни­ків. Про те, що ринок праці пере­буває у глибокій кризі, а обвал економіки виштовхує професіо­налів за кордон, у високих мініс­терських кабінетах мовчать.

А буквально за день до голо­сування «глибоку зацікавле­ність» результатами голосуван­ня висловив і Президент країни. Щоправда, позитивний розгляд законопроекту Петра Порошен­ка цікавив виключно через те, що від того, як проголосують де­путати, залежатиме доля безві­зового режиму для українців.

Спікер парламенту Володи­мир Гройсман теж наполягав на необхідності ухвалення ТК, і теж під приводом обов’язкового вико­нання умов Європейського Сою­зу. Насправді ЄС вимагає від України не нового кодексу, а вне­сення змін до чинного законодав­ства про працю щодо заборони дискримінації у прийнятті на ро­боту та звільненні громадян з усіх уразливих груп, зокрема й за ознакою сексуальної орієнтації. ЄС не вимагав ухвалення доку­мента, що запроваджує рабські умови праці. На думку самих працівників, внесення проекту до порядку денного – забаганка швидше українських олігархів, а не вимога Європейського Союзу.

Якби ж то на ринок праці вплинули зміни, що їх пропону­ють автори закону! Тож і вихо­дить, що Кодекс Україна ухва­лює на користь безвізового режи­му. Точніше, його лібералізації, наслідки якої поки що невідомі.

УЗАКОНЕНЕ ЗАКРІПАЧЕННЯ

Перш ніж говорити, які права забезпечує новий Кодекс праців­никам, слід звернути увагу, що він значно розширює права робо­тодавців, які будуть розпоряджа­тися долею найманих працівни­ків. Без згоди працівника робото­давець може перевести його на інше робоче місце, бо того вима­гають обставини, або ж до іншо­го структурного підрозділу. Бай­дуже, що розташований він на­багато далі від основного робо­чого місця: не хочеш – звільняй­ся. На все воля хазяїна.

Згідно зі статтею 68 роботодав­ці також можуть «обмінюватися» працівниками, правда, якщо останні не заперечуватимуть. Та будьмо чесними: в українських реаліях такий обмін буде ви­ключно примусовим: аби не втра­тити роботу, працівник буде зму­шений погодитися. Термін обміну «полоненими» може бути нескінченним. В усякому разі, це ТК не обумовлює. По суті, спостерігаємо повернення до рабовласницького ладу, ствер­джують експерти. Однак голо­ва Верховної Ради Володимир Гройсман на таку оцінку обу­рився: «Яке ж це рабство? У ра­бів нічого не питають, а тут по­трібна письмова згода».

Надання персоналу в оренду поширене у багатьох країнах. Однак для України такі трудо­ві відносини – незвичні, до того ж на законодавчому рівні за­значене «позичання» не перед­бачене. Де гарантії, що робото­давці не зловживатимуть цим правом? Домогтися письмової згоди працівника за нинішньо­го рівня безробіття – елемен­тарно. Варто лише натякнути йому про звільнення.

Працювати змусять біль­ше, хоча ініціатори нового ТК це заперечують. Однак у поло­женнях законопроекту є одна лазівка: робота на умовах не­нормованого робочого часу передбачає, що працівник епі­зодично зобов’язаний працю­вати понад 40 годин на тиж­день. І при цьому додаткове навантаження не визнається надурочною роботою. Така ро­бота підпадає під категорію примусової праці. Законотворців це не бентежить.

Роботодавець узагалі може покласти на працівника вико­нання додаткових обов’язків, якщо обсяг його роботи, з точ­ки зору хазяїна, не забезпечує повної зайнятості.

Найбільш спірною вияви­лась стаття 30 Трудового ко­дексу. Вона дозволяє робото­давцеві контролювати вико­нання працівниками трудових обов’язків із використанням технічних засобів. У разі по­треби керівники фірм і підпри­ємств дістануть право легаль­но вдаватися до аудіозаписів чи відеоспостереження. Авто­ри нового ТК запевняють, що мали на увазі геть інше: в та­кий спосіб намагалися контролювати торгівлю та виробни­цтво дорогоцінних металів. Однак у тексті документа жод­ної деталізації на цю тему, тож будь-хто з працівників ри­зикуватиме опинитися під електронним «ковпаком».

Щоправда, є й приємні ново­введення – збільшення трива­лості щорічної основної від­пустки з 24 до 28 діб (стаття 170). Тим часом за сімейними обставинами та з інших при­чин працівникові може нада­ватися відпустка без збережен­ня зарплати на строк до трьох місяців (згідно зі статтею 84 чинного КЗпП строк такої від­пустки не має перевищувати 15 календарних днів на рік). Не виключено, що ця «поправка» розв’яже роботодавцям руки й узаконить широко використо­вувану практику відправляти співробітників «на відпочи­нок», щоб заощадити на випла­ті зарплати та зменшити ви­трати підприємства.

ПРОФСПІЛКИ ПОЗА ГРОЮ?

Нинішній варіант Трудового кодексу значно звужує сферу впливу профспілок. Згода профоб’єднання на звільнення працівника знадобиться лише у разі його скорочення (стаття 86), невідповідного стану здоров’я та недостатньої кваліфікації, підтвердженої результатами атестації (стаття 93). У всіх ін­ших випадках, передбачених статтями 92–97 (у т. ч. неналеж­не виконання трудових обов’язків, неявка на роботу внаслі­док тимчасової непрацездат­ності, невідповідність займаній посаді тощо), згода профспілки взагалі не потрібна. Крім того, розширюється перелік підстав для звільнення працівників. На­приклад, за розголошення ко­мерційної таємниці. А якщо працівник не зробив вчасно про­філактичного щеплення або не пройшов медогляд, то він взага­лі може бути звільнений із робо­ти без попередження.

Роботодавцям дали зелене світло вирішувати кадрові питання без залучення проф­спілок.

Та найбільше насторожує те, що в новому Трудовому ко­дексі немає розділу про діяль­ність профспілок. У поки що чинному кодексі є розділ «Га­рантії діяльності професійних спілок щодо захисту трудових та соціально-економічних прав трудящих», а в «новітньо­му» – лише окремі вкраплення про профспілки, та й ті безсис­темно розкидані по тексту.

Голова ФПУ України Григо­рій ОСОВИЙ висловлює не тільки власну позицію, а й думку всьо­го профспілкового загалу: но­вий ТК, який прийде на зміну старому законодавству, жод­ним чином не має погіршити іс­нуючі трудові права працівни­ків. Відтак профспілки не стоя­тимуть осторонь ухвалення та­ких доленосних для мільйонів трудящих рішень, а діятимуть за принципом: бери участь у процесі, щоб не програти.

«Гучно заявити про свою не­згоду, але реальними діями не впливати на зміст нового ТК означає піти з поля бою», – пе­реконаний Григорій Осовий.

Лідер профспілкового руху наголосив, що проект ТК, при­йнятий у першому читанні, вже містить низку профспілко­вих пропозицій. Проте проф­спілки мають іще дуже багато зауважень та пропозицій до цього документа, які переда­дуть народним депутатам на етапі підготовки остаточної ре­дакції ТК до другого читання.

Важливим для профспілок є висновок Міжнародної орга­нізації праці, яка здійснить експертизу нової трудової Кон­ституції. Якщо якісь стандар­ти буде порушено, профспілки добиватимуться їх виправлен­ня. А на часі – проведення ши­рокого громадського обгово­рення проекту нового ТК та його докладної фахової екс­пертизи за участю фахівців у царині трудового права, нау­ковців та профспілкових акти­вістів. Залишатися поза цією роботою ФПУ наміру не має.

Сергій КАПЛІН,

народний депутат, представник профспілок у парламенті:

«Трудовий кодекс – це декларація про повернення рабства. Він повер­тає панів і наймитів. Профспілки на­звали його «трудовим геноцидом». То скільки іще видів геноциду нам тре­ба? Документ іще три тижні опрацьо­вуватимуть. Ми не дамо знову закри­ти рота людям праці».

Валерія САВЧУК,

провідний юрист юридичної компанії «Василь Кисіль і Партнери»:

«Очікували, що документ запропонує нові принципи регулювання трудових відносин, нові підходи до правового регулювання. У проекті ж – незначні зміни. Тільки у деяких випадках маємо відчутніші зміни, але в цілому якихось глобальних змін не відбулося».

Андрій ЗАБЛОВСЬКИЙ,

керівник секретаріату Ради під­приємців при Кабміні:

«Спірний момент, що роботодавці дістануть право стежити за спів­робітниками. Це правомірно тіль­ки у випадку дотримання правил техніки безпеки, але не має вико­ристовуватися для підрахунку: скільки разів людина вийшла на перекур або в туалет».

 Віталій ДУДІН,

юрист Центру соціальних і трудових досліджень:

«Новий кодекс – це повернення до доре­волюційного минулого. Новий Трудовий кодекс перекладає всі ризики на праців­ника, це стимулюватиме власників до того, щоб безвідповідально відкривати новий бізнес. Механізм захисту від звіль­нення, такий як «профспілковий імуні­тет», працювати не буде».

• КОМЕНТАР

Сергій УКРАЇНЕЦЬ, заступник Голови ФПУ, керівник робочої групи об’єднань профспілок з опрацювання проекту Трудового кодексу України:

Перед внесенням цього законопро­екту до сесійної зали його було до­кладно опрацьовано на тристо­ронній основі. До оновленої редак­ції ТК внесено низку важливих пропозицій профспілок.

До слова, у тактиці своїх дій профспілки поділились: Конфедерація вільних профспі­лок України виступає за збереження чинно­го Кодексу про працю 1972 року. Мабуть, вони мають щодо цього вагомі причини. У ФПУ – інша позиція: активно долучитися до проекту. Не можна стверджувати, що в осно­ву нового законодавства закладено принци­пи, запропоновані й сформульовані виключ­но профспілками, але ми не стояли і не зби­раємося стояти осторонь. Завдяки активній позиції профспілкового активу в новому ТК враховано засади, на яких ґрунтується тру­дове законодавство країн Європейського Со­юзу, а також прогресивні норми міжнарод­ного трудового права: Статуту МОП і рати­фікованих Україною Конвенцій МОП, Євро­пейської соціальної хартії, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, окремі директиви та регламенти ЄС.

Наведу основні принципи, на яких напо­лягають профспілки:

– трудові відносини мають будуватися на принципі верховенства права, згідно з яким людина, її права та свободи визнають­ся найвищими цінностями;

– принцип правомірності правової пози­ції означає, що перевагу набуває той закон, який діє на користь працівника;

– принцип пріоритету збереження життя і здоров’я працівника перед іншими ціннос­тями у сфері праці, зокрема, прибутку робо­тодавця тощо;

– принцип обов’язкової оплати всієї за­траченої працівником праці;

– повага до людської гідності працівни­ка, заборона морального тиску на працівни­ка, погроз із боку роботодавця;

– відповідальність посадових осіб органів державної влади за дії чи бездіяльність, які призвели до порушення прав працівників;

– принцип соціальної справедливості, в тому числі справедливого, неупередженого розподілу результатів праці як основи со­ціального миру (наприклад, у країнах ЄС при розподілі ВВП між роботодавцем, пра­цівником і державою на частку працівника припадає 60% від ВВП, тоді як в Україні на­разі лише 30%).