Київ, 26 серпня 2015 року (hromadskeradio.org). Експертка з гендерних питань Лариса Кобелянська пояснює, навіщо потрібні гендерні квоти у виборчому законодавстві. Вона зауважує, що квоти є «примусом до відповідального вибору».
Тетяна Трощинська (ведуча Громадської хвилі): Вітаю! У студії Лариса Кобелянська — експертка з гендерних питань, доцент, кандидат з філософських наук. Почнемо з загальної оцінки гендерної квоти в 30%. Наскільки це на часі, тому що різні думки експертів існують.
Лариса Кобелянська: Насправді, на часі, і давно. Але це досі складне питання, готовність громадян, виборців до такої форми обрання депутатів не є дуже простою, ніколи не відбудеться автоматичне, якісне представництво, якщо воно буде відбуватись лише за законами.
Починаючи з 90-х років, активізації жіночого руху, з набуття незалежності, питання представництва жінок у політиці завжди було на часі. Це було активізовано чинниками, як в середині країни, так і зовнішніми.
Василь Шандро (ведучий Громадської хвилі): А які зовнішні?
Лариса Кобелянська: З 70-х років — активізації світового жіночого руху. 1995 рік — це всесвітня конференція про становище жінок, прийняття розвитку тисячоліття, коли ціллю для всіх країн ООН визнала досягнення гендерної рівності. Внутрішні — це прийняття закону про рівні права і можливості жінок і чоловіків у 2005 році. Загалом, боротьба за 24 статтю Конституції. Тоді жіночий рух виступив потужно, хоча він був пострадянський, неорганізований. Але те, що вдалося тоді зробити — внести у Конституцію статтю про паритетну норму жінок і чоловіків — це було важливо. Тому що, спираючись на це, в подальшому вдалося прийняти закон про рівні права і можливості жінок і чоловіків. Я вас здивую, але колись у Верховної Раді вдалось навіть сам термін «гендер» вмонтувати у закон.
Тетяна Трощинська: Це було вперше?
Лариса Кобелянська: Так, було цікаво згадати і історичне відсвяткувати, як це відбувалось. В ніч підписання закону секретаріат раптом для себе з’ясував, що такого терміну навіть в словниках немає. Наші колежанки з Інституту літератури доводили, навіть яка літера повинна бути в слові «гендер».
Тетяна Трощинська: Так давайте пояснимо, що таке гендер?
Лариса Кобелянська: Гендер від англійського слова gender — рід. Українська мова має теж особливість позначати фізіологічну стать людини терміном sex, тобто чоловічність чи жіночність людини. Власне, соціальний сенс чоловічого чи жіночого у людині позначається поняттям гендер — як соціокультурну сутність людини.
Тетяна Трощинська: Тобто гендер — це не лише жінка?
Лариса Кобелянська: Звичайно, ні. Наразі в науковій літературі вимірюють хто 5, хто 7 видів гендеру.
Тетяна Трощинська: Повертаючись до квот. Загалом, будь-яка квота — це недовіра до свідомості того, хто робить вибір.
Лариса Кобелянська: Так, або навпаки, примушення до свідомості, що в суспільстві є жінки і чоловіки. Що і ті, і інші роблять свій внесок в розвиток суспільства, і ті, і інші мають рівні права.
Василь Шандро: Чи можливі маніпуляціїї цими квотами?
Лариса Кобелянська: Насправді, ще в 2013 році в законі про політичні партії була прийнята квота 30% представництва тієї чи іншої статті в списку політичної партії. Ви знаєте, яке було наше здивування, коли за кілька навіть днів до виборів навіть лідери політичних партій дізнавались про те, що таки зміни є в законі. Але потім, коли вони бачили, що там немає ніяких санкцій, то вони спокійно переводили подих й починали дискусію: потрібно чи не потрібно, квота чи не квота.
Звичайно, в новому варіанті закону не зовсім зрозуміло: 30% — це як? Кожен третій, чи 30% з кінця? Одна справа внести в списки, інша — потрапити в парламент. До речі, якщо реально відбудеться децентралізація, і важель впливу буде на місцях, тут може бути абсолютно переформатована місцева еліта, тут можуть бути абсолютно різні розклади.
Тетяна Трощинська: Про переформатування еліти. Заступник голови КМДА казала нам, що оскільки вона не може ходити в баню з чоловіками, то є певні обмеження в прийнятті рішень.
Лариса Кобелянська: На одному з тренінгів ми на повному серйозі колективно вирішили, що це має бути «зустріч без підборів». Завжди є якийсь символізм, мабуть, для жінки підбори — це теж певний символізм.
Ми маємо «подарунок» у вигляді 30% квоти, але не знаємо, що з ним робити. Не знаємо, добрий він, чи поганий. Насправді, що робити з тим, якщо партія не виконує норму? Або що робити з тим, що по факту голосування на тих округах, де будуть жінки, буде менше набрано голосів. Як вони будуть перераховуватись, щоб в кінцевому варіанті було 70/30. Пам’ятаєте, як у радянські часи: неважливо, як голосувати, важливо, як рахувати. Щодо формальностей, мовляв, формально забезпечити норму — дружин запросити, наприклад, я хочу сказати, що за цей час стільки чоловіків було взято «з вулиці»: наприклад, водії, масажисти, які потрапляли у Верховну Раду. Навіть за часів відсутності квот, у нас жінок більше було в тих представницьких органах, чим менший був їх рівень.
І ми пояснювали тим, що чим нижче рівень представництва, тим ближче депутат до виборця. Якщо виборець оцінював, що якості жінок вище, ніж якості чоловіків, (а в сільських радах завжди було 50/50, до речі), то у жінок шанси є. Інша справа, що чим більший рівень представництва, тим ближче до дерибану, розподілу.
Тетяна Трощинська: Який у нас називають ресурсом.
Лариса Кобелянська: Так, ресурсом. На питання, чому жінок мало в ВРУ, у нас була типова відповідь: що жінок мало серед олігархів.
Василь Шандро: А чому саме ця цифра 30/70?
Лариса Кобелянська: Справа в тому, що ця дискусія — ще з кінця 90-х років. Серед ознак, за якими відзначається рівень держави, є і індекс глобального гендерного розриву. Там є 4 показники, за якими вираховується місце країни: економічна участь, рівень освіти, здоров’я і політпредставництво.
Україна займає 105 місце серед 142 країн, що дуже ганебно. Колись поставало питання підвищення жінок у доступі до прийняття рішень, то поставало питання якоїсь мінімальної участі. Потім більш доцільної участі, потім паритетної — 50/50. Але і сьогодні у Верховної Раді 11%, то про які 50/50 йде мова? Мала бути якась мета досягнення. От в цілях розвитку тисячоліть, до яких приєдналась Україна у 2000-х, була зафіксована цифра 30/70, як мета гендерного представництва у всіх органах представницької влади до 2015 року. Ми це не виконали.
Дзвінок: Ці квоти — це теж нерівність. А коли нас грабують, яка різниця, якої статі депутат?
Дзвінок: Чому жінка йде в політику?
Лариса Кобелянська: Влада дає можливості, ресурс. Так, людині неважливо, хто його грабує — жінка або чоловік. Саме тому, що люди не цікавились ідеями, не перевіряли свої партії після виборів, дозволяли маніпулювати собою на інших виборах. Якщо людина небайдужа, вони буде звертати увагу на дрібні деталі — і програми, і особистості. Чому важливо, щоб жінки були у владі? Наприклад, питання мілітаризму — це питання чоловічої культури. І це відповідь на ту політику, яку системно проводив парламент, у складі якого були 90% чоловіків. Це одна з причин. Чому жінку треба притягувати до влади? В історії розвитку людства відбулось, що розподіл між публічним, соціальним та побутовим розподілився між жінками і чоловіками так, що публічна сфера стала саме прерогативою чоловіків. І це відбувалося протягом 20 століть. Жінки тільки право на освіту отримали у 19 сторіччі, право обирати і бути обраною отримали в середині 20 століття. Чоловіки до того, всю історію людства, творили політику, історію. Жінка залишалась за бортом. Зараз жінка може інколи більше, ніж чоловік, але можливостей себе реалізувати має менше, як раз через культурні стигми, домінуючи у суспільстві стереотипи.
Тетяна Трощинська: Чим зараз жінки в політиці відрізняються від жінок 20 років тому?
Лариса Кобелянська: 20 років тому сама політика відрізнялась, тому і жінки відрізнялись. Вихідці з комуністичних прошарків, навіть потрапивши в лоно демократії, діяли за комуністичними зразками. Зараз жінки намагаються інтегруватись в усі партії. І те, що зараз не йде окремо «жіноча партія», з моєї точки зору, є абсолютно правильним, але чому — поговоримо іншим разом.
