Київ. 29 липня 2015 року (ПолітКом, Анастасія ЗАКОМОРНА). Через три місяці повністю набере чинності закон про електронні петиції*. Він дозволятиме громадянам звертатися до органів центральної та місцевої влади шляхом збирання підписів під е-петицією, розміщеною на офіційному веб-сайті відомства або веб-сайті зацікавленої громадської організації. Так, щоб змусити орган центральної влади в обов’язковому порядку розглянути таку петицію, вона має назбирати щонайменше 25000 підписів; кількість підписантів під петицією до органу місцевого самоврядування залежатиме від кількості жителів у населеному пункті й, таким чином, варіюватиметься від 50 до 1000.
Лідери громадських організацій та експертного середовища занепокоєні, чи впорається влада з викликами, які ставлять перед нею технологічно-комунікаційні інструменти дійсно народного управління державою.
Готовність влади до комунікаційних та управлінських інновацій
Більшість лідерів правових дослідницьких центрів впевнені, що центральні органи влади (Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів) морально готові до імплементації е-петицій – вони сприймають і поділяють ідею. Технічно готова адміністрація Кабміну. Парламент розпочав підготовку до того, щоб можна було збирати підписи. Але є ще процедурне питання, тобто регламент: як відповідний орган повинен опрацьовувати е-петицію?
Сергій ЛОБОЙКО, керівник Центру Розвитку Інновацій Києво-Могилянської Академії, вважає, що найбільший виклик зараз – продумати правильно процес реагування влади на електронну петицію. Адже згідно світової практики, необхідну кількість підписів у середньому можна назбирати за 30–45 днів, після чого орган, до якого направлена петиція, має видати професійну змістовну реакцію протягом 10 днів, тому чиновники відомства мають не лише спостерігати за набранням підписів, а й подумати, що відбудеться після того, як необхідна кількість буде зібрана. «Чим швидше представники влади усвідомлять це, тим краще буде для суспільства. Але найголовніше – щоб з боку влади не відбувся пасивний саботаж. Тому що на словах звучить класно, а на ділі існує ризик перетворити інноваційний інструмент на профанацію. Тому що люди збирають підписи, на щось сподіваються, а влада починає буксувати, пред’являючи формальні відписки. Якщо так станеться, у громадян виникне відчуття люті на владу, оскільки люди, за великим рахунком, сподівалися на новий механізм комунікації, а влада думала, що це стане лише способом випустити пару та емоції. Однак сподіваємося, що такого сценарію не відбудеться, але чиновники – це особлива категорія людей, тому чекати варто чого завгодно», – резюмує експерт.
В тому, що влада змушена буде реагувати на такі петиції не сумнівається директор Інституту практичної політики Богдана БАБИЧ. «Це дозволить чиновникам понизити градус незадоволення у суспільстві. Більше того, це перший крок до електронної демократії. Наступними мають стати міні-референдуми та електронне голосування на виборах», – оптимістично налаштована леді-бос.
Ситуація на місцях
Так, деякі лідери думок переймаються слабкою підготовкою місцевих органів влади. На думку Сергія ЛОБОЙКО, там ситуація значно гірша: «За винятком кількох міст, які серйозно працюють над своєю готовністю, в більшості малих міст ситуація нульова – в них немає ні сайтів, ні розуміння того, як працювати. А закон передбачає, що вони повинні проактивно реагувати на всі такі петиції – збирати засідання сесії для реагування і т.д., – пояснює знавець. – У багатьох містах немає статутів, де було б визначено кількість голосів для набрання петицією чинності. Звісно, зараз закон їх простимулює, і, думаю, вони почнуть швидше рухатися. Однак, якщо місцеву владу маленьких населених пунктів почнуть завалювати петиціями, то вони не будуть реагувати або почнуть саботувати, що викличе лише нагнітання відносин».
Готовність суспільства використовувати інструмент е-петицій
Сумнівів, що громадянське суспільство в цілому готове до впровадження та використання такого інструменту спілкування громадян у експертів майже немає. «Вже було зібрано перші петиції, правда до лідерів інших держав. Зокрема, до президента США Барака Обами та до французьких лідерів. Думаю, в українському громадянському суспільстві і надалі будуть використовуватися такі інструменти спілкування з владою, оскільки це ідеальний шлях уникати мітингів і переводити проблемні питання у конструктивну площину», – говорить пані БАБИЧ. – «Однак, необхідно навчати суспільство використовувати такий інструмент: проводити дискусійну кампанію, збиратися разом, обговорювати і поширювати».
Дійсно, громадяни готові до використання технології, подарованої 21 століттям. Адже комунікація між населенням та владою була і раніше, однак носила розтягнутіший у часі характер і часто ініціювалася за фінансової підтримки певних фізичних або юридичних осіб. Це були соціологічні опитування, які потім використовувалися у цілях замовника. З впровадженням е-петицій Україна має шанс перейти до більш розвиненого управління з використанням прогресивних комунікаційних інструментів, вказуючи владі, які питання необхідно розглянути першочергово. Однак, такий інструмент не зобов’язує владу імплементувати запропоновану громадянами ідею.
Консолідація потужностей
З точки зору здорового глузду, громадянське суспільство має об’єднатися для досягнення конструктивних і вигідних для цього цілей. На думку Сергій ЛОБОЙКО, зрештою консолідація повинна вилитися у здоровий корпоративізм у взаємній підтримці важливих ініціатив, і хоч певна організація може не надто розбиратися у якомусь питанні, але з довіри до іншого об’єднання громадян долучиться до підтримки ініціативи. «На національному рівні як мінімум вже одна з таких собі коаліцій громадських організацій – група «Реанімаційний пакет реформ» – почала працювати над питанням регламенту роботи з петиціями. І те, що до останнього часу гальмувало розвиток нашої системи, зараз можна швидко змінювати вже іншими технологіями. І зараз ми говоримо про петицію, яка йде від народу до влади, але ж і влада може скористатися цим інструментом і презентувати свої ідеї суспільству, щоб побачити наскільки вони отримують підтримку».
Така комунікація може стосуватися і взаємовідносин влади та бізнесу, які б могли врегулювати між собою питання впровадження певних реформ та ідей. «Інструмент може допомогти вирішити й місцеві конфлікти, в тому числі й щодо забудов, парків, генпланів та інших проблем», – покладає надію пан ЛОБОЙКО. – За допомогою е-петицій можна буде вирішувати питання бюджетів, які з одного боку, згідно законодавства, мають бути відкритими, але на практиці поки що цього немає, і якщо українці дійдуть до ефективного використання даного інструменту комунікації, то суспільство зможе саме вирішувати, на що саме витрачати частину державних коштів».
Настрої населення
Пан ЛОБОЙКО наводить показовий приклад: «У Києві під час виборів мера у 2014 році, на яких переміг Віталій Клично, за соціологічними даними, понад 70% жителів міста сподівалися, що будуть запроваджені механізми локальних референдумів стосовно стратегічних рішень. Якби це було впроваджено, ставлення до київської влади було б інакшим: люди б сприймали мера і його команду як народну владу, оскільки б бачили, що рішення приймаються, враховуючи думку киян. З одного боку у влади немає часу довго пояснювати, тому що ситуація така, що треба швидко діяти. Але без електронних інструментів зараз просто неможливо підтримувати діалог з суспільством».
За його словами, саме в результаті такої соціальної потреби «Facebook» став місцем, де міністри та політики мало не що дня пишуть звіти й постять інформацію, – вони принаймні у такий спосіб намагаються інформувати суспільство. «Але «Facebook» став майданчиком для солдатів інформаційної війни – вже половина активних осіб – «боти», які використовують соцмережу для формування того чи іншого впливу на громадську думку. А в е-петиціях немає ніякого впливу – ти запустив ідеї й отримав результат з реальних осіб, хто її підтримує, а хто ні», – констатує керівник-інновацієць.
Ідентифікація особи як метод правової адекватності
Однак, у обох вищезгаданих експертів виникають питання щодо правової адекватності використання новітнього державно-народного механізму спілкування та управління. А саме стосовно ідентифікації підписантів, що стало великим технологічним викликом перед нашою країною та її ІТ-спільнотою.
«У мене є питання до верифікації осіб, які підписують петицію, тому що зараз достатньо лише е-мейла для врахування голосу. Звичайно, 25 тисяч підписів не так вже легко зібрати, але на місцевому рівні, коли кількість голосів має бути від 50 до 1000, – це посильно зробити і одній людині. Тому технологію функціонування е-петицій має бути доопрацьовано і впроваджено електронний підпис», – зауважує Богдана БАБИЧ.
Її підтримує і Сергій ЛОБОЙКО: «За яким із відомих світових шляхів електронної ідентифікації особи піде Україна – треба визначитися, щоб рухатися далі, оскільки без цього ми можемо загальмувати національний процес переходу до складніших і вагоміших інструментів е-демократії. І якщо стосовно е-петиції ще не так важлива точна кількість ідентифікованих підписантів, оскільки такий інструмент немає імперативної сили, що зобов’язує ухвалити конкретне рішення, а лиш ставить питання на порядок денний; але для більш глибоких інструментів е-демократії, таких як референдум, вибори або призначення тієї чи іншої державної посадової особи, – то інструмент вимагає точної ідентифікації громадянина, і неточних підписантів не повинно бути».
Успіх країни – у взаємодії
Таким чином, треба розуміти, що петиція – це новий спосіб комунікації між державою і громадянами. Якщо влада цим вдало скористається, то не лише принесе користь суспільству, а й здобуде підтримку громадян. І головне – інструмент е-петиції дає можливість не лише владі формувати питання, щодо яких необхідно прийняти рішення, а й громадським організаціям. І це має породити конкуренцію між ними, яка призведе до ефективнішого управління державою, а отже і її становлення як більш успішної країни.
*Нагадаємо, 03 березня 2015 року Президент України Петро Порошенко вніс на розгляд парламенту проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» щодо електронного звернення та електронної петиції».
02 липня 2015 року народні депутати прийняли документ в цілому.
28 липня 2015 року текст Закону було опубліковано в офіційній газеті Верховної Ради – «Голос України» № 134 (6138).
Закон вступає в силу через три місяці після його опублікування, таким чином вже в кінці жовтня 2015 року громадяни можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування з е-петиціями через офіційні веб-сайти відповідних органів або веб-сайти громадських об’єднань.
Така петиція, адресована відповідно Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України розглядається за умови збору на її підтримку не менш як 25 тисяч підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції.
Вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування та строку збору підписів визначаються статутом територіальної громади. Мінімальна кількість підписів визначається Законом відповідно від кількості жителів у населеному пункті: до 1 тис жителів – 50 підписів; 1–5 тис жителів – 75 підписів; 5–50 тис жителів – 100 підписів; 100–500 тис жителів – 250 підписів; 500 тис – 1 млн жителів – 500 підписів; подан 1 млн жителів – 1000 підписів.
Дата оприлюднення електронної петиції є датою початку збору підписів на її підтримку. Петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, не розглядається.
Розгляд електронної петиції здійснюється протягом 10 робочих днів від дня оприлюднення інформації про початок її розгляду. У разі підтримки електронної петиції інформація про це оголошується публічно.
